Будяк і Васильки
Будяк і Васильки
Давно колись весела воля,<br /> Гуляючи посеред поля,<br /> Насіяла Васильків цілий лан.<br /> Де взявсь Будяк, на пригорку розцвівся,<br /> Пишається, неначе пан.<br /> І просторікать заходився:<br /> — Ой ви, Василечки, бадиллячко дурне!<br /> Чи бачите мене?<br /> Я вище вас, мене усюди видно,<br /> Не тільки вам, усім завидно,<br /> Красуюся, як в огороді мак,-<br /> На те ж то я й Будяк! —<br /> Василечки зашамотіли<br /> І нічогісінько сказати не схотіли,<br /> А він базіка знов: — На вас я подивлюсь —<br /> І засміюсь;<br /> Химерні ви, малі, мене ж усяке знає:<br /> Червона голова, ще й медом припахає,<br /> Та тільки зась! Мене<br /> Ніякая скотина не нюхне! —<br /> Не втерпіли Васильки, обізвались:<br /> — Що ж будемо робить — такі вже повдавались!<br /> А все ж таки і ми<br /> Буваєм між людьми:<br /> Світилочки нас на весілля просять,<br /> Ще й стьожечками приберуть;<br /> Нас на йордань зимою носять<br /> І на кутю на покуті кладуть.<br /> Ти через лад пишаєшся, Будяче;<br /> Гляди, базікання ледаче<br /> До лиха доведе…<br /> Он-он косар іде!.-<br /> Будяк спесиво подивився,<br /> Ще більше розходився:<br /> — Косар?! Нехай лиш вражий біс<br /> Поткне свій простий ніс,<br /> То й знатиме — варене чи печене,<br /> На те колючки є у мене!-<br /> Іде Косар і, може б, проминув,<br /> Будяк його колючками шпигнув.<br /> Розсердився козак — і замахнув косою…<br /> Пропала чвань з дурною головою!<br /> Василечки ростуть собі, цвітуть,<br /> Їх гріє сонечко, і вітрик їх гойдає,<br /> І нічка тихая росою умиває;<br /> Кругом, як рай: і бджілочки гудуть,<br /> І пташечки, радіючи, співають,<br /> Трудящу долю звеселяють,<br /> І всім дарма,<br /> Що Будяка на пригорку нема.
Давно на світі ходить рада,<br /> Що гріх пишатися і других зневажать,<br /> А треба пам’ятать:<br /> Хто вище злізе, дужче пада.<br /> 1891.