Два хлопчики гралися у дворі, вигадуючи свою таємну мову, що її ніхто інший не зрозумів би. — Бріф, браф,— мовив перший. — Браф, броф,— відповів другий. І обидва зареготалися. На балконі другого поверху сидів добродушний старий синьйор і читав газету, а з вікна, що навпроти, виглядала не зла і не добра стара синьйора. — От дурна дітвора,— сказала синьйора. Старий синьйор їй відповів: — Я з вами не згоден. — Невже ви зрозуміли, що вони говорять? — Авжеж, зрозумів. Перший сказав: "Який сьогодні гарний день!", а другий відповів: "Завтра буде ще кращий". Синьйора наморщила носа, але змовчала. Хлопчики знову заговорили своєю мовою: — Мараскі, барабаскі, піпірімоскі,— сказав перший. — Бруф,— відповів другий. І обидва зареготалися. — Невже ви й це зрозуміли? — сердито вигукнула стара синьйора. — Авжеж, зрозумів,— відповів, усміхаючись, старий синьйор.— Перший сказав: "Як добре жити на світі!", а другий відповів: "Який гарний світ!" — Невже таки світ гарний? — допитувалася синьйора. — Бріф, бруф, браф,— відповів старий синьйор.