Пасовисько починалось одразу за городами, ліворуч од лісу. Трохи незвично й сумно було без діда Тимощука. Коли дідові допікав шлунок, він гриз крейду. А то вже й крейда не допомагала. І дід почовгав нині зранку до міста в лікарню. А корову його зайняв Ромко. Пополудні Ромко із Сашком нарвали черешень дідові назавтра. Лісові черешні були гіркі, й дід їх цілими жменями кидав у рот, погладжуючи білу бороду. В солодких він не знаходив смаку. З повним кашкетом черешень першим вернувся з лісу Ромко. Невдовзі почувся Сашків голос. — Хлопці, хлопці,— кричав він на бігу,— що я знайшов! Хлопці насторожились. — Що я знайшов! — підбігаючи до гурту, кричав захеканий Сашко. — Отакенна-о! — Він розмахував руками.— Як свиня. — Що таке? Що? — хлопці навперебій шарпали Сашка.— Кажи що? Сашко важко відсапувався. Оговтавшись трохи, він глянув на ліс і видихнув: — Бомба! — Де? — В рові,— відповів Сашко.— Так її не було видно. А то переходжу рів, чую: щось під ногами твердо. Розгрібаю старе листя, а там,— Сашко знову розвів руками,— отакенне бомбище! — Брешеш! — Їй-бо, правда. — Покажеш? — Ходімо! — рішуче сказав Сашко.— То близько, майже на виході з лісу. ...Бомбу виносили втрьох. Кілька разів перепочивали, обережно кладучи її на землю. Неподалік знайшли глибоку яму. Наносили на дно хмизу, настелили торішнього листя — чисто тобі бусляче гніздо вийшло. Вмостили туди бомбу, а зверху наклали чималу купу хмизу й сухого гілляччя. Від купи простелили кроків на два доріжку з бур'яну, перед тим вибравши собі для схову старий окоп. Доки вогонь по доріжці дістанеться купи, встигнуть добігти й заховатися в окопі. Відігнали подалі од лісу корів, підпалили бур'янову доріжку й чимдуж помчали до схову. Відсапувались, збуджено позираючи один на одного. Вогонь уже повинен був підібратись до купи хмизу. Підвівся і став навшпиньки Сашко. — И-и! — злякано протягнув і повернув голову до хлопців.— Коло бомби чиєсь теля. Хлопці скочили на ноги. — Дідове теля,— розгублено зиркнув на друзів Ромко.— Щоб ти здохло! — здавленим голосом гукнув і вискочив з окопу. — Куди ти?! — Ромку, вернись! — Ромку!.. Хлопці завмерли. Полум'я вже обіймало цілу купу, а теля то підступало до неї, принюхуючись, то раптом відстрибувало вбік. Ромко з викриками кинувся до теляти, а те, дурне, давай вибрикувати довкола вогню. Тоді Ромко вихопив із купи палаючу ломаку й пожбурив нею в теля. Теля відскочило од вогню, настовбурчено вставилось на Ромка, відтак рвучко крутнулось на задніх ногах і галопом пустилось до стада корів. Ромко кинувся був за ним, але потім звернув убік і побіг до схову. Стрибнувши в окоп, він упав між хлопців, і ті якусь хвилю переляканими очима мовчки дивились на нього. — Дати б тобі зараз по морді,— обізвався Сашко. — За що? — здивовано глянув на нього Ромко. — Він ще й питає за що,— сердито буркнув Дмитрик.— Якби бабахнуло... — А теля? — запитливо обвів поглядом друзів Ромко.— Що було б з дідовим телям? Я мусив би свою корову віддавати. — То що тобі дорожче: теля чи своя голова? "Що вони там розуміють,— думав Ромко.— Тільки недавно купили корову... Мама он як ходить коло неї, як ласкаво Лисонькою називає..." — А бачте,— визирнув з окопу Ромко,— ще й досі не зірвалась. Хлопці й собі піднялись на ноги. — Е-е,— протягнув Дмитрии,— вже й вогонь згасає. Може, вона й не зірветься. Може, вона зіпсована. — Ні! — заперечив Сашко.— Вона ще добре не розпеклась. Чекали вибуху ще, мабуть, з півгодини. Неквапом обтрусивши штани, Сашко сказав: — Ходім! — Куди? — якось невпевнено запитав Ромко. — Як — куди? — здивувався Сашко.— Туди. — Я почекаю тут. — О, герой,— насмішкувато вшпигнув Сашко.— До вогню бігав, а тепер злякався,— і він виліз з окопу. Неохоче вибрався й Ромко. Сонце вже опустилось за ліс, і тіні сягали ями з бомбою. Не доходячи кроків з п'ятнадцять до бомби, Сашко зупинився. — Там повно жару,— сказав,— ще може розпектись і бабахнути. — А що робити? — спитав Дмитрик.— Вже пора корів додому гнати. — Може, трохи ще почекаємо? Ромко поклав руку на Сашкове рамено: — Беремось, хлопці, додому. Вночі бомбу все одно ніхто не знайде, а завтра зранку буде дід, він порадить, що зробити. Підійшовши до корів, Ромко озирнувся. Враз його пройняв страх: біля ями з бомбою стояв дід Тимощук і ціпком щось розгрібав. — Діду! — надсадно крикнув Ромко й зірвався з місця.— Діду!..