Безрідний
Безрідний
Кому бог в груди дав серце м’ягеньке<br /> І дав вродитись в добрую годину,<br /> Щастє, як літом сонічко тепленьке,<br /> В житю му всяку огріває днину;<br /> Й світ єму милий, і солодка нічка,<br /> Мислі веселі, і серденько грає,<br /> Як у дуброві тихенька криничка,<br /> Днина за днинов так єму спливає.<br /> Лиш хто в посестру взяв тяжку недолю,<br /> Що давить серце, як відьма кощава,<br /> Хто вражій нужді попався в неволю,<br /> Кому з журбами і сон, і забава —<br /> Тому ніт місця ані супокою,<br /> Нудиться світом, нудить і собою;<br /> Туга до серця, як гадь, ся вселила,<br /> З’їдає мислі, як змія зірочки,<br /> Груди зсушила, здоровля знорила,<br /> Хліб му не милий, не терпить сорочки.<br /> Ще ж то, хто може із серця сплакати,<br /> Чи у куточку, чи за углом хати,<br /> Чи у грудь брата, чи хоть в жменю друга,<br /> Хоть на часочок сплине з серця туга.<br /> Лиш коли сльози в грудях скаменіли<br /> І в тяжку скалу над серцем ся збили,<br /> Разів із десять щодень рад би-сь вмерти:<br /> Годі а годі!.. Потіхи ні смерти.<br /> 2 листопада 1840, Нестаничі