Без шкіри — на вітрі
Без шкіри — на вітрі
Без шкіри — на вітрі<br /> Пустеля — колоратура<br /> З ацитиленовим кар'єром смерти.<br /> Щораз розпеченіші кола<br /> Нескінченної повивальні.<br /> На щаблях прискореного розпаду<br /> Самі бані, куби<br /> Й паралелепіпеди.<br /> Всесвіт — відірваний ґудзик,<br /> Що знову — в сміттярку хаосу.<br /> Ні прихистку, ні слова,<br /> Ні калюжі питної води.<br /> Світанок. Вечір. Світанок.<br /> Твій подих фіалково-свинцевий.<br /> Твій подих ніжний і молочно-перлистий.<br /> Ти визначив початок і кінець,<br /> Тільки людина — сама невизначенність.<br /> Навіть далеких нащадків пустили за вітром.<br /> Всі джерела, краєвиди й пам'ять,<br /> Єдину годувальницю людства.<br /> Самі світові домовини.<br /> Але дух сіє далеко плакучіші зерна<br /> І в осередді розпаду.<br /> Чорнобиль, пустеля, чорнобиль.<br /> Вся країна — трупарня,<br /> Де ще живі мерці<br /> Вмголошують промови<br /> Про нешкідливість опромінення,<br /> Школярі, яким жити лише кілька днів,<br /> Влаштовують велосипедні перегони<br /> Землею, що дихає смертю.<br /> Жодних рік не вистачає на голосіння.<br /> Жодних океанів на біль та розпуку.<br /> Боже, за що так тяжко караєш?<br /> Цілий народ отак у домовину,<br /> Як голод у тридцять третьомк.<br /> Ніхто не голосить, ніхто не плаче.<br /> Готують нову трупарню.<br />