Бесіди з внучкою про хліб
Бесіди з внучкою про хліб
І. НЕДОЖАТА НИВА
В серпні не брали ми в руки серпи,<br /> Бо руки тримали зброю,<br /> Бо наші достиглі пшеничні степи<br /> Були тоді полем бою.
Нива — по колосу ходять зайці!<br /> Місяць над степом стоїть в караулі.<br /> З боку одного — наші бійці,<br /> З другого ворог —на відстані кулі.
Нібито тихо. Тривожний ландшафт [1],<br /> Білі хати почорніли від туги.<br /> І не змогла гречкосійна душа<br /> Стерпіть над хлібом наруги.<br /> Вийшов солдат —<br /> Степові сват —<br /> В ніч із траншеї яруги.
Поповзом ниву розтерзану жав,<br /> Праці віддавши і душу і тіло,<br /> Місяця серп йому помагав,<br /> Поки на сході задніло...
Бачить пришелець [2], щось тут не те,<br /> І не збагнути йому, що за диво:<br /> Звечора поле було золоте,<br /> Нині ж простерлася вижата нива.
Бачить снопи, як бійці, на стерні,<br /> Все те пече його, злостить і муля.<br /> Він ще не знав, що в цій стороні<br /> Кожна зернинка — фашистові куля.
Бою розкручувалась круговерть,<br /> Мов розтревожений улій.<br /> Полем ходила солдатова смерть,<br /> Так недалеко, на відстані кулі.
Стало на світі більше вдовиць...<br /> Хлібові трудно служивши і чесно,<br /> Воїн лежав між снопів горілиць,<br /> Стягнутий поясом, як перевеслом.
...Хвилі пшеничні біжать вдалину<br /> На тому ж таки, на вічнім лану.<br /> Внучка мені, як маленька царівна:<br /> — Що це ти, діду, усе про війну,<br /> А про казкове коли, про чарівне?<br /> І, примруживши очко,<br /> Намагається глянуть на сонце<br /> крізь бублика рум'яного...<br /> — Постривай, дочко.<br /> Спершу могилку солдатську доглянемо.
II. НЕТИПОВИЙ ВИПАДОК НА МАЙДАНІ
Де сніг устелив рівність асфальту —<br /> "Футбол" світового масштабу:<br /> Хлопчики пороздягали пальта,<br /> Підгилюють хліб.<br /> Шайбу!
От футболістики, от молодці!<br /> Ось-ось заженуть його в ворота.<br /> Не сіячі поки що вони, не женці.<br /> Очі горять — пара з рота.
Поряд чимало народу снує,<br /> Кожен спішить, до "матчу" байдужий.<br /> Підгилюють хліб, як серце моє,<br /> Хлопчики спритні і дужі.
Булка — п'ятак, майже — за так!<br /> — Пас! — вимагає червонощокий хлоп'як.<br /> Шайбу! Шайбу!
...Аж тут принесло на майдан бабу.<br /> Підкотився хліб старій до ніг,<br /> Шукаючи захисту, ліг.<br /> Нагнулась, взяла його в руки,<br /> А до хлоп'ят навіть не забалакала.<br /> Обтерла булку від снігу й грязюки<br /> І — заплакала.