"Бджілко! — крикнула зозуля,<br />
Сядь, спочинь зо мною.<br />
Любо, мило спочивати<br />
В холодку весною!

Будем звідси ми дивитись,<br />
Як земля радіє,<br />
Як горить і сяє сонце,<br />
Як садок біліє.

Будем слухати з тобою,<br />
Як степи співають,<br />
Як шумлять широкі ріки,<br />
Як вітри гуляють".

"Ой зозуленько ледача,—<br />
Бджілка одказала.—<br />
Чи не гріх тобі казати,<br />
Щоб і я гуляла?!

Подивися: все працює<br />
На широкім світі,<br />
І у лісі, і у полі,<br />
І в ясній блакиті

Ось несе горобчик гусінь<br />
Діток годувати,<br />
Ось комашка травку тягне<br />
Хатку будувати.

Там кує ковалик-дятел,<br />
Нірку жук копає,<br />
В небі вітер хмару .гонить,<br />
Де дощу немає.

Чи не соромно ж, зозуле,<br />
Цілий день гуляти?<br />
Чи не краще й веселіше<br />
Жити-працювати?!

Прощавай: немає часу!<br />
Треба мед збирати,<br />
Треба кожну квітку в полі<br />
Бджілці облітати.

Як зима страшна настане,<br />
Полетиш ти в вирій,<br />
Я ж останусь зимувати<br />
На Вкраїні милій.

Буду ж дбати я весною,<br />
Щоб було що їсти,<br />
Як сніги та хмари вкриють<br />
Сонце променисте".

Заспівала бджілка пісню,<br />
В сизім полі зникла.<br />
А зозуля засмутилась,<br />
Бо робить не звикла.