
 <blockquote>Володимирові Маяковському</blockquote>

Я<br />
маю борг<br />
бродвейській лампіона,<br />
маю борг вам,<br />
багдадські небеса,<br />
борг Червоній Армії,<br />
вишням Японії,<br />
і всьому,<br />
про що не встиг написать.

Прикро, що встиг оспівати так мало,-<br />
Є в нас з тобою один спільний борг,<br />
Що мене мучить невпинно й тривало:<br />
Неба багдадського синій узор.

Пісня з народження з нами мандрує,<br />
Пісня шорстка, наче буйвола шерсть.<br />
Хто тихий клич її в серці відчує?<br />
Хто вчує крок поетичних пришесть?

Те, що в дитинстві зріднилось з душею,<br />
Рідним здається і в старості дні.<br />
Телепні темні гадають одні,<br />
Буцім освітлять їм лампи Бродвею...

Слово — воно поціляє в віки,<br />
Слово — сягає воно верховини.<br />
Що слід сказать — ти сказати повинен,<br />
І відімкнуться на дверях замки.

Зможе життя тоді смерть зупинити,<br />
Вірш тебе потом гарячим пройме,-<br />
Вишень Японії росяні квіти<br />
І безбережні лани Саїрме<br />
Рівно осяються світлим промінням,<br />
Холодом, збудженням і тріпотінням.

Прикро, що встиг оспівати так мало,-<br />
Є в нас з тобою один спільний борг,<br />
Що мене мучить невпинно й тривало:<br />
Неба багдадського синій узор.

Інший тобі хай щось інше промовить,<br />
Я ж прокажу колискову твою...<br />
Зараз є квітень. Він вабить, він ловить<br />
Душі людей в яблуневім гаю.

Мов молоко материнське, мов губи<br />
Ніжних дітей,— персик запахом дме.<br />
Спробуй, врятуйсь од квітучої згуби!<br />
Вслухайсь, як олень сурмить в Саїрме!

Досі вважаю я сном неймовірним<br />
Смерть твою марну. Страшна маячня!..<br />
Ні, піднесешся ти дубом нагірним<br />
В лісі багдадськім квітневого дня;

Чи, огорнувшись тяжким сповивалом,<br />
Демоном з крилами, вбраними в сніг,<br />
Знов ти повернешся наглим обвалом<br />
До передгір найрідніших своїх;

Чи підбере тебе, хлопця з книжками,<br />
Десь на шляху диліжанс нешвидкий,<br />
І, примостившись на парті за нами,<br />
Виставиш ти свої голі литки.

П'ятисотлітня гілляста чинара,-<br />
Шибениця Соломона-царя1,-<br />
Тягне поплутане віття до хмари,<br />
Листя роняє на пил пустиря.

Ми біля неї біжим до Ріоні,<br />
Юні завзятці, пливем в бистрині.<br />
Поміж гілок на чинаровій кроні<br />
Скачуть і свищуть пташки голосні...

Раптом зникає цей образ,— і свище,<br />
Свище над ними козацький нагай.<br />
Пісня марсельців підноситься вище,<br />
Кличе й гримить... Аліханов2, стривай!

Мітинг за мітингом. Страйки. Плакати.<br />
Смерть і прокляття вам, хижі кати!..<br />
Є що згадати нам, є що писати —<br />
Час уже віршам врожайно рости.

Поясом райдуг барвистих над краєм<br />
Небо багдадське наш вірш сповива.<br />
Ще ми по шию в боргах пробуваєм,<br />
Як там не сяяли б наші слова!

Хоч заборжились ми небу Багдаді,<br />
В нього нема перед нами боргів,-<br />
Юні горяни ладнатися раді<br />
В лавах червоноармійських полків.

Там і стоятимуть воїни сміло<br />
Лава до лави, нога до ноги.<br />
Хай хтось наважиться сунути рило —<br />
Кров'ю сади забруднять вороги.

Ні, ти нічого не винен країні,-<br />
Борг свій сумлінно ти виплатив їй.<br />
Небо багдадське втішається нині,<br />
Струни міцні давши лірі твоїй.

Інший тобі хай щось інше промовить,<br />
Я ж прокажу колискову твою...<br />
Зараз є квітень. Він вабить, він ловить<br />
Душі людей в яблуневім гаю.

Мов молоко материнське, мов губи<br />
Ніжних дітей, — персик запахом дме.<br />
Спробуй, зрятуйсь од квітучої згуби!<br />
Вслухайсь, як олень сурмить в Саїрме!

1935

--------------------<br />
1 На подвір'ї Кутаїської школи, де вчився Маяковський,<br />
і досі стоїть чинара, на якій колись імеретинський цар<br />
Соломон вішав своїх ворогів.<br />
2 Під командою генерала Аліханова царські війська<br />
розганяли демонстрантів 1905 року в Кутаїсі.

Перекладач: Микола Бажан