Нема на чорнильних морях<br />
Сторін вітряного світу,<br />
Задарма ти сплачуєш фрахт<br />
І цілишся вістрям бушприту.

Чуєш веселі каламарі<br />
Співають арію ночі.<br />
Схід електричної зорі<br />
Пропитав їх чорнильні очи.

Над машинкою вона<br />
В дзеркальце гляне і знову<br />
Біля нічного вікна<br />
Вистукує слово по слову.

Колотиться в серці моїм<br />
Істерика ундервудів.<br />
Стоїть на площі казенний дім,<br />
Стоїть століттям нудить.

Стоїть і тінь лягла<br />
На лиця, на папери,<br />
Як дерев’яних два крила<br />
За кожним б’ються двері.

Там за червоним за сукном<br />
Сидить пузатий сонний.<br />
Він пише золотим пером<br />
В дому шестиколоннім.

Каламарі ж усе ведуть<br />
Своє шкляне піано.<br />
Від столика до шафи путь<br />
Топтати тільки й дано.

Все з панночкою кокетує смерть,<br />
Цілує в хижий ротик<br />
В каламарях чорнила вщерть<br />
Проллє ніжніший дотик.