Там, де тінь паркану рудувата,<br />
Мов на пострах,<br />
за кількоро днів<br />
Кропиви гущавина крислата<br />
Розрослася опісля дощів.

У дитинстві, як, було, нашкодиш,<br />
Нею так шмагали по ногах,<br />
Що й за двері довго не виходиш —<br />
Не пускає страх.

Інший спогад...<br />
Наша бабця жвава<br />
Кропиву варила в казанку:<br />
"Їжте, хлопчики, залізну страву —<br />
І ніщо не зломить на віку".

Ніби розгадав я власну долю<br />
І сьорбав найбільше...<br />
То й за двох<br />
Випало зазнати втрат і болю.<br />
Випало засмути і тривог.

Тож, виходить, не залізні жили,<br />
А залізна вдача день при дні —<br />
Щоб чужі нещастя не зломили —<br />
Завжди найпотрібніша мені.

Перекладач: Анатолій Глущак