Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги<br />
лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги.

В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку,<br />
дим і дим.<br />
Суха, порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.

В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків, може, три.<br />
А я чекаю пароплава із-за трипільської гори.

Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг,<br />
бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом — Черніг.

Черніг страшний, він дуже чорний.<br />
Як звечоріє на Дніпрі,<br />
Черніг сідає в чорний човен і ставить чорні ятері.

І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни,<br />
і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни.

І ті роки, що так промчали, і пароплав той, і гора...<br />
Це вже невидимі причали<br />
в глибокій пам'яті Дніпра.