* * *

...А чоловік, котрий тепер мені<br />
Ніхто, а був турботою моєю,<br />
Рятунком найгіркіших літ моїх,—<br />
Уже бреде як привид по задвірках,<br />
По закутках, околицях життя,<br />
У мороці безумства, обважнілий.<br />
І вишкір вовчий...<br />
Боже, Боже, Боже!<br />
Як тяжко я перед тобою грішна!<br />
Залиш хоч жаль мені...

13 січня 1945