Цїле уряджене, з таким трудом уставлене, зістало знищене.
— Хоч би мав я згинути, зачну усьо ще раз на ново, а не уступлю! — сказав вперто Кипріян — а тих драбів обжалую о знищене моєї власности. Побачу, чи є справедливість в Ґріквелєндї!
Була справедливість, тільки не така, якої надїяв ся інжінєр.
Не говорячи нікому, навіть п. Алїсї, переляканій попе-редними погрозами, про пригоду, сїв Кипріян біля столика і одним замахом написав скаргу, яку завтра мав подати губернаторови Капштату. Відтак поклав ся вже заспокоєний і незабаром заснув. Спав вже може дві години, коли нараз збудив його стукіт дверий, які відчинили ся.
Пятьох замаскованих і узброєних в револьвери людий, з лїхтарнями в руках, підійшло до його ліжка.
Один з них поклав руку на рамени Кипріяна і захриплим голосом почав читати записаний папір, який держав в руках:
"Кипріян Мере.
Повідомляємо тебе отсим, що тайна рада, зложена з 22 властителів Вендерґарт-копальнї, засуджує тебе одноголосно, в імя загального добра, на смерть, яка має наступити сьогодня о пів до першої по півночи..
Ти обвинений за се, що хочеш безправно зробити винахід, який знищить усьо працююче населене в цілім Ґріквелєндї,
Судді* в своїй непомильній мудрости врадили, що винахід сей має бути знищений, а одинока людина, знаюча про нього, вбита; краще вбити одиницю, чим знищити тисячі родин.
Дальше порішено полишити тобі десять хвилин часу на приготовлене до смерти, полишити тобі вибір її, а твої папери мають бути спалені з виїмком отвертих листів до родини; хата твоя має бути зрівнана з землею.
Так нехай стане ся усїм зрадникам."
Кипріян вважав з початку усьо те немудрим жартом, чуючи однак грізні слова присуду, завдав собі питане, чи ся понура комедія, так можлива з огляду на тутешні дикі обичаї, не є часом правдою?
Чоловік, який держав його за руку, розвіяв усякі сумніви.
— Сейчас встаньте — сказав гостро —— нема часу!
— Се є безправне убийство — відповів Кипріян одягаючись.
Був більше обурений, чим зворушений і цілком супокійно напружував свою увагу, бажаючи пізнати по голосі' людий, які йому грозили.
— Чи вибрали ви вже собі смерть? — спитав знов замаскований.
— Не маю потреби вибирати, тільки протестую проти підлої зради, якої хочете допуститись — сказав рішучим голосом Кипріян.
— Можеш протестувати, помимо сього будеш висіти. Маєш ще може що розпорядити ?
— Нічого такого, що міг би я повірити моїм убий-никам.
— Отже вперед! — закомандував начальник.
Двох людий стануло по боках Кипріяма і мала дружина— спрямувала ся до дверий, коли нараз зайшло щось неожиданого.
Поміж розбишак з Вендергарт-копальнї кинув ся якийсь чоловік.
Був се Матакіт. Молодий Кафр блукав часами по ночи біля табору і сьогодня інстинктовно пішов за замаскованими. Стоючи біля дверий, вислухав цілу розмову і зрозумів, що грозить Кипріянови. Не подумавши про наслідки свого вчинку, кинув ся до ніг Кипріяна і обнимаючи їх, сказав.
— Пане, чому ті люди хочуть тебе вбити?
— Тому, що я зробив штучний діямант — відповів Кипріян.
— Ах, пане, як я тепер соромлю ся і жалїю свого вчинку — сказав з плачом Матакіт.
— Що се має значити? — спитав Кипріян.
— Скажу всьо — говорив уриваним голосом Матакіт — нехай не ведуть тебе на смерть. Се я винуватий, се я
вложив до печі сей великий діямант.
— Викиньте сього балакуна — приказав начальник банди.
— Алеж ще раз кажу, що се я вложив діямант до апарату — говорив дальше Матакіт. — Так, так, бо хотів вас ошукати, що вам удав ся експерімент.
— Говориш правду? — спитав Кипріян розчарований і здивуваний.
— Але-ж так, сотню разів так, говорю щиру правду. Випрямив ся і, бачучи звернену на себе увагу всіх,
почав росказувати.
— Підчас великого обриву землі', коли лежав я засипаний землею, найшов я великий діямант. Думав я саме, як би його найкраще сховати, коли стїна присипала мене, мабуть за кару. Коли відзискав я притомність, лежучи в ліжку пана інжінера, держав я ще сей камінь в руцї. В першій хвилі хотів я його віддати, соромив ся однак признати ся, що я є злодій і рішив я ждати нагоди.
Незабаром опісля посадив мене пан інжінєр до бере-женя печі, в якій мав зробити ся діямант. Другого дня був я сам біля неї, коли трісла рура.
Бачив я, що пан інжінєр засумував ся тою неудачею, отже обліпив я чим скорше діямант глиною, вкинув в руру і упорядкував печ.
Ах, що се була за радість, коли пан інжінєр знайшов діямант!
Шалений сміх пятьох замаскованих розляг ся при останніх словах Матакіта.
Кипріян, цілком природно, не був захоплений тією веселістю. Правда, яка звенїла в словах молодого Кафра, не дала ся заперечити. Даремно силкував ся інжінєр винайти факти, які опрокинули би се тверджене, даремно говорив собі:
— Природний діямант ростопив би ся від горячі, яка була в печі. Здоровий розум казав признати, що охорона з глини, яка його окружала, берігла його від жари. А може із-за того, що так довго перебував в печі, став чорний? Може розплив ся від жари і знов відтак скристалізував ся? Здогад сей блискавкою майнув в голові інжінера, не міг одначе знайти останнього слова загадки.
— Нагадую собі добре — сказав один з мущин — що дійсно бачив я того памятного дня грудку землі в руцї Кафра; держав її так сильно, що не можна було її вийняти йому.
— Так, годї довше сумніватись, бо чи се можливе робити діяманти? Дійсно булиб ми дурнями, вірючи в се! Цілком так, як колиб хто хотїв робити звізди!
І знов почали сміяти ся.
Видко було, що Кипріян більше терпів від їхньої веселости, чим від попередних погроз.
По хвили начальник замаскованих відозвав ся:
— Ми є думки, мане Мере, що що до присуду, виданого на тебе, треба нам ще надуматись. Не забувай однак, що сей присуд висить над тобою! Слово, або знак, яким повідомиш поліцію, а будеш пропащий на віки..
Сказавши се, вийшов, а за ним його товариші.
Темінь вкрила знов кімнату. Кипріян питав себе, чи се всьо не є витвором уяви, однак риданє Матакіта, який скорчив ся на долівці, не позваляли сумнївати ся, що се була дійсність.
— Отже се було правдою! Уникнув смерти, однак за ціну такого упокореня! Він, інжінєр, вихованець політехніки, визначний хемік і звісний вже геольог, дав себе ошукати невченому Кафрови?!...