Радо також служив їм своїми поясненями, яких, за посередництвом Гільтона, від нього жадано.
Дізнали ся отже, що молодий Кафр, подібний з опису до Матакіта, переходив "крааль" перед пяти днями. Шукав він броду через Лїмпопо і удав ся на північ в гори. Льо-
') рід вина. — Пр. переклад.
nene вневняв дальше, що його добрий приятель, володар* сього краю, великий, непобідимий войовник Тоная, не зробить їм нїчого лихого.
Вістка ся утїшила наших подорожних. Мабуть були на добрих слідах. Матакіт вже повільнїйше втікає, не може отже далеко від них находитись.
Вернувши до табору, застали Бардіка і Лїя дуже стрі-вожених.
Росказували вони, що відділ войовників окружив їх і грізно питав про причину перебуваня в краю Бечуанів, домагаючи ся відповіди, чи не є шпіонами, які хочуть дізнати ся про число войовників великого короля Тонаї; колиб так дїйсно було, сказали, що як тільки переступлять границі його держави, так не будуть робити з ними довгих заходів.
Звичайно так відважний Бардік був тими грізьбами: дуже стрівожений і впевняв, що великий Тоная любить дуже вкорочувати людий о довготу голови.
Що робити? Чи не звертати уваги на ті погрози?' Важке питане. Войовники, хоч їх було трийцять, не вчинили їм нїчого лихого, анї не вкрали нїчого. Була се важна обставина. А може удати ся прямо до Тонаї, виявити йому мету подорожі і приєднати собі його дарунками? По короткій нарадї рішили ся на сей останній проект і пустились в дорогу.
Бажане осягнути мету було сильнїйше, чим всяка трівога.
XV. Заговір.
По тижневій подорожі прибули наші подорожні до-краю, який нїчим не був подібний до перебутого попе-редно. Наближали ся до хребта гір, після всякої правдоподібности, мети утечі Матакіта. Околиця, в наслідок обильности рік, мала богату рістню й фавну. Перша долина, яка роскрила ся перед подорожними, була так роскішною, що Сам вид її скріпив їх виснажені сили. Поміж двома зеленими лугами плив потік так хрустально прозорий, що дно його всюди було видко. Численні овочеві дерева росли на горбках, на залитій сонцем рівнині' роїли ся цілі стада чорних антільоп і буйволів, в невеликій далині' білий К її і її о-сеі'08 волік ся отяжілою ходою до потока, щоби в нїм занурити своє тїло. Укриті в хащах, позіхали дикі звірята, а лісовий осел піднімав свій поганий голос. А по деревах тисячі малп вганяло завзято. Кипріян і його товариші станули на горбку, подивляючи сю картину. Були в кінци в оттій частині* Африки, де володарями є кровожадні звірята, не знаючі небезпеки пального оружя.
Рівнож дивувало їх нагромаджене численних родів звірят, як на картині' маляря, який би хотів зібрати їх раси на полотні". Мешканців мала ся околиця дуже мало, так, що можна було її порівняти до пустині*.
— Ще слонів нема, щоби картина була повна — сказав одушевлений Кипріян.
Почувши ті слова, Лї вказав йому, простягаючи руку в сторону луга, що доторкав ся лїса, сіру масу, яку можна було взяти за скелі* — було се стадо слонів. Здавало ся, що є їх там тисячі.
— Ти знаєш ся зі слонами? — спитав Кипріян Китайця, коли розставляв шатра на нічліг.
Лї засвітив скісними очима.
— Я був два роки помічником стрілця на острові Цейльон — відповів скромно Лї.
— Ах, колиб так можна хоч з двох сполювати —-замітив Гільтон — якаж була би се приємність!
— А так, є се звірина гідна пороху — додав Панта-ляччі — два кливаки слона е доброю добичию, а наш віз помістив би їх з двайцять! Знаєте, товариші, се повернуло би нам кошта подорожі!
— Чудесна думка! — сказав Гільтон. — Чому не спробувати сього перед від'їздом в дальшу дорогу?
Рішено отже заполювати на слони в ранці; відтак, повечерявши гарно, всі* поклали ся спати, з виїмком Гільтона, який полишив ся на сторожі для береженя вогню. Дві години сидів так біля вогню і сон клеїв йому вії, коли нараз почув легке торкненє в лікоть.
Проснув ся незабаром і побачив перед собою Панта-ляччія.
— Не можу спати, прийшов я, щоби тут з вами посидіти — сказав і усів біля вогню.
— Ах, се добре, поміняємось: ви будете берегти вогню, а я піду переспати ся на возї.
— Нї, пождіть, маю вам щось сказати. Панталяччі оглянув ся довкола, чи хто не підслухує
і пошепки почав говорити!
— Полювали ви вже коли на слони?
— Так — відповів Гільтон — двічи.
— Отже знаєте, яку небеспеку представляє таке полю-ванє. Слон є так обережний, так мудрий, що чоловік рідко виходить побідником в боротьбі з ним.
— Правда, якщо полюють незручні стрілці' — притакнув Гільтон — однак добрий стрілець, узброєний в вибухаючі набої, не має знов чого так лякати ся.
— Знаю про се — відповів Італієць — якщоб однак лучила ся завтра Французови яка пригода, булоб се великою шкодою для науки!
— Справд'їшним нещастєм — притакнув Гільтон, сміючи ся злобно.
— Для нас нещастє се не булоб так велике — почав знов Панталяччі, заохочений сміхом товариша. — Колиб ми оба найшли Матакіта з діямантом, можнаб тоді порозумітись...
На хвилину замовкли оба, верстаючи в думках злочинні наміри.
— Так, двом лехше порозуміти ся, чим трьом — повторив Неаполітанець і нараз. замовк, оглядаючись трівожно довкола.
— Не бачите ви там якої тїни? — спитав.
Гільтон, помимо знаменитого зору, нїщо не завважав в околиці* табору.
— Се нїщо, може се тїнь падає від біля, яке Китаєць порозвішував на росі*.
По хвили мовчанки, Панталяччі почав знов своє, говорячи пошепки:
— Колиб так міг я повинимати йому набої із стрільби, щоб не завважав; підчас полюваня, стоючи за ним, вистрілив би я до слона, який кинув би ся на него і цїль булаб осягнена!
— Є се однак дуже рисковна річ! — відповів Гільтон.
— Ба, я се вже уладжу, зроблю так, неначе би воно стало ся само з себе.
В годину опісля, як Італієць вернув до табору, застав Кипріяна, Бардіка і Лїя сплячих глубоким сном. Так йому принайменше здавало ся. Колиб однак був проворнїйший, завважав би, що голосний хропіт Китайця виглядав дуже підозріло.
В ранці* всі* пробудили ся. Панталяччі скористав з нагоди, коли Кипріян пішов до потока мити ся, щоби витягнути йому із стрільби набої.
Бардік приладжував тоді' каву, а Китаєць збирав білєг розвішене підчас ночі на своїм славнім шнурі, розтягненім поміж двома баобами.1)