37
Відчинила Гаїні двері якась середніх літ жінка, в білосніжній хустині, по-селянському запнута кінцями спереду. О, це Гаїна не туди втрапила? А де Соня? — питає вона, вражена очима жінки, повними задуманого степу.
— Хазяйка вдома, — просто відказала жінка.
Гаїна уявила собї, що зараз вона зайде в чистеньку селянську хату із свіжовимащеною долівкою, із образами, заквітчаними сухими васильками, із скринею, жердкою, повного одежі, із мисником, уставленим мальованими мисками, — а не в вузеньке Соніне мешкання, напхане усяким добром.
Та враз усе стало на своє місце. Це ж та куркулька, що про неї казала Соня: живе в них, не має пашпорта, спить у цих сінях на розкладачці. А, ось і ребраста розкладачка…
Щось болюче стиснуло Гаїні серце. Хіба цій жінці тут місце? Чому ж вона не в своїй власній дідівській хаті, чому не може вийти на просторе подвір’я, чому мусить удень стояти в чергах, а вночі гнутися у сінях і ні розкладачці?
Соня удома й дуже рада Гаїні. Де вона пропала? Ушор уже хотів був сам іти до неї, відносити ордер на дрова, — ще, чого доброго, стане недійсний, як вчасно не иикористаєш. Розмова, як завжди, точилася невимушена й повна всіляких дрібниць, що прикрашають життя. Ось, які чудові пахощі придбала собі Соня, і то зовсім дешево! "Кремль" також дуже добрі пахощі, але це ж паризькі, "Коті". Знаєш, скільки вони на чорному ринку коштують? Але Ушер дістав "по-блату" і подарував мені на іменини...
На стіл, що за ним уже сиділа Гаїна, жінка в білій хустині поставила смажену рибу, цим разом мариновану. У вазочці лежали шоколядні цукерки. До чаю — тістечка "наполеон"… Гаїні робилося недобре. Чи то від ситости в цій хаті, чи то від родинної ідилії? А чи може тому, що вхопила її ображеність за цю наймичку в білій хустині? Це ж статечна господиня, чому вона тут наймичкує? Лице в неї якесь таке лагідне і сумне, при цьому — ані тіні підлеглости. Наче вона тут не служниця, а мати.
І вперше Гаїні шибнула думка. Де вони беруть оце все? Скільки то треба заробляти, щоб так добре їсти? Це ж воно не з пайки, а з того ж таки чорного ринку. Ще ж недавно тут не було нічного, а топер…
— Чому ви віддаєте ордер на дрова, коли вам самим треба? — питає вона.
— Ти нами не журись! Один я дістала па роботі, а Ушор же працює завгоспом па фабриці, то може якось викомбінувати. Оце бачиш фотоапарат? Ми його виміняли іа ложки, а тузінь ложок Ушер завжди може дістати по собівартості… Що ти думаєш, на фабриці так дуже платять?
— А-а-а… — сказала тільки Гаїна й знов очима шукає білу хустину, що проміняла свою простору, тисячовіками устатковану господу на вузеньку розкладачку в сінях.
Як вийти з цього міщанського кубельця, не взявши їхніх дрів? Вже Гаїна не хоче більше сюди заходити.
38
Вважається, що ця східня гілка індоєвропейців розмножилась на Гінду-Куші, стало їм тісно і в таких бійках за пасовиська розпалися вони на два народи. Одна частина племен увійшла в долину Інду із своїми Ведами, а друга подалась в напрямку Персії та Мідії. Ще перед розламом вони витворили спільні вірування, але мабуть розійшлися немирно: боги одних стали демонами других. Індуські світлі Деви — у Персії поробилися демонами Дивами, а перський найвищий бог Агура-Мазда — у Індії поколовся на множество Асурів чи, попросту, чортів…
Так пробує Микола продовжити свою думку, про-стежуючи пунктирні лінії меж і кордонів своєї скитської вершницької імперії. Але в ці думки вривається вихорем інше, болюче...
… Ця гарпія, ця медуза з отруйними прилапками здібна на все! Але додуматися до такого?!
Як вона знала, що того дня має приїхати Надійка? Нізащо не хотіла забиратися, і коли Надійка постукала, то, натурально, Майя сиділа у Миколи в хаті — демонстративно на ліжку.
Микола познайомив. Товаришка, разом складаємо іспити, зайшла на хвилину, — пробурмотів він це чи щось подібне. Але Майя враз всю цю комедію перетворила на трагедію.
— Миколо, ти не крути хвостом, а скажи їй, оцій-о, що я — твоя жінка! — своїм розперезано-нахабним альтом на це Майя.
Надійчина усмішка почала перетворюватися на болізну гримасу, здавалося, що дівчина хилиться-хилиться й от-от упаде. Але Надійка знайшла в собі зусилля перемогти себе, тільки брови її зсунулися докупи.
— Це правда, Миколо? — здавленим, рівним і без інтонацій, нежиттьовим голосом запитала, а пальці її вп’ялися в ручку валізи, що її вона щойно поставила була на підлогу.
І що мав Микола сказати? Він же кликав її саме для того, щоб Надійка виплутала його з гарпіїних тенет, вирвала з полапок цієї восьминожиці. Він мав це Надійні сказати, але сам, сам! А вийшло ж ось що. Від Майї ніяк не можна було відкараскатися, вона ж має ключа під його хати. І напевно нишпорила тут, як не було його дома. Напевно знайшла й прочитала останнього Надійчиного листа. І навмисне влаштувала цей огидний спектакль.
— Не жінка ти, а причепа! — вигукнув Микола і исім своїм єством, виглядом та увагою спрямувався до Надії.
— Скидай пальто, Надійко! Давай сюди валізку. Ти — вдома!
— Як ця-о не вийде зараз із кімнати, то я їй пообриваю оті чорні її коси! — крижаним низьким альтом, що його так добре знав Микола, просичала Майя. Вся їїсутулувата маленька постать вигнулася дугою, вона миілася в боки і враз перетворилася на розлючену дику кішку з настовбурченою шерстю.
— Я краще піду, — погасло сказала Надійка, враз нкось посірівши, не випускаючи валізки з рук. — Дякую, що розкрили очі. Краще тепер, ніж пізніше… — і спазматично вхопивши ковток повітря, рушила до дверей.
— Надійно, почекай! Ти ж нічого не знаєш! — вхопився за голову Микола й рвонувся за нею. — Надю, не йди!
Але Надійка була вже за дверима.
Микола вхопив шапку й пальто, вибіг слідом за нею. Але, о чорт! І Майя вже тут!
— Без мене? О, ні, без мене нікуди не підеш! — швидко говорила вона, наче захлинаючись. — Ти — мій чоловік, і я, я — чуєш? — я піду за тобою скрізь! — на весь коридор гукала гніда гадюка. — А ви, ґречна панно, вчіться, як треба завойовувати чоловіка!
Вона ще й глузує!
Єдине, що вдалося, — умовитися з Надією про зустріч. Вони мусять зустрітися, хоч би й як стерегла Майя. Надя простить, бо зрозуміє, що її Микола попався в пастку шантажу зухвалої самиці.