(фрагменти)
Привіт, привіт, читачу мій,
Уявлюваний, бажаний!
Привіт-привіт, тепер не мій
Світ любий, ненагляджений!
Гей, неба метр і сонця жмут,
Діра, залізна заслінка...
Прилинь, сядь к променю на прут
Хоч Ти, маленька ластівко!
Защебечи...
Привіт-привіт,
Товаришко дитячих літ!
Зникає слід...
І — канув слід...
Ну, що ж, мабуть, запалюймо
Та й далі повість почнемо.
З ПІСЕНЬ МАТЕРІ
Проти сонця жило сім братів —
Сім братів проти сонця жило.
Сім братів-мулярів, шість веселих майстрів,
Сьомий брат... Щоб зубів не звело —
Веселішого над, сміливішого над
І щирішого ще й співака
З тих братів-мулярів, з тих веселих майстрів
Понад сьомого з них не шукай.
Понад сьомого в світі, либонь, не було,
Тільки ж лихо йому щільно зуби звело.
А звело, гей, звело, звело зуби від дум,
Звело зуби від болю за кривди і глум...
Проти сонця жило сім братів,
Сім братів проти сонця жило,
Сім братів-мулярів — шість веселих майстрів,
А по сьомому
й слід замело.
На далеких шляхах, ще й в глибоких снігах —
Тільки слід замело по блискучих шаблях.
"Гей, сибірськая ніч — каторжанка стара! —
Привітай співуна та й не зрадь муляра! —
До шістьох би! —
Та й знов в молоток!.."
І звідтам — крук костей не заносив туди,—
По Сибіру нудив, з-за Сибіру блудив —
Добирав стежечок і стежок.
Проти сонця жило сім братів,—
Знову сім проти сонця жило.
Сім братів-мулярів — шість веселих майстрів,
Сьомий брат над усіх, як на зло.
"Нумо, браття, ударимо пісні тії,
Що ніхто більш у світі не знає її!
Що не знає її і не тямить ніхто,
Тільки тямить п'ястук та дзвінкий молоток..."
І кресали весь день од зорі до зорі,
І гриміли пісень не таких мулярі!
Аж летіли під сонце скалки золоті...
Проти сонця жило сім братів.
Мотив широкий і у пісні-душогубці
Мотивом тим пливти й пливти б.
Гай-гай... Якби ж тій волелюбці,
Коли б тій матері-голубці
До світу в найми не іти.
НА РЕЙДІ
Не колихала мати сина.
П'ятьох колих... та й кинула
А шостого у фартушину
У батьківську завинула,—
У мулярську, співаючи,
Тихесенько люляючи,
Тихенько, десь у найми ідучи:
"Хай п'ять біжать, а ти лежи...
(З такою-от дитиною!!)
Ой, лю-лі-лю, ой, лю-лі-жи,—
Пишайся фартушиною..."
З грудей — і в сонце на зорі.
Безжурне плем'я — мулярі!
Гей, молотки весь день дзвеніли,
Та й вигравали молотки,—
Дзвонили там, доклавши сили,
Там розважалися батьки.
Будівники у молотки
Вже ж і тяли! Вже ж і дзвонили!.
І під той дзвін, під зорний, гойно
Під дзвін хтось сам себе люляв.
То під той дзвін дзвонарик гойний —
Батьків веселих син достойний —
В рудому фартусі гуляв.
II
Напроти сонця в фартушині,
На голубому шпориші...
Та ні, не так, а так пиши:
В лагуні тихій, в бухті синій —
В лискучім соняшнім ковші —
Там мореплавець окошивсь,-
Там морехід на бригантині
Отаборивсь в лагуні синій —
Й снує перед походом нині
Пісні мандрівної душі.
Снує пісні ясні і нові,
Неповторимі, римові
На ластів'ячій бистрій мові,
На голубиній вимові.
Торкає сонця срібний трос —
Колумб, і лоцман, і матрос,—
Співа пісень, снує пісень...
"Вперед!.. Рушай! у ясний день..."
Дарма, що компаса нема,
І що стерна нема, дарма,
І що нема кітви і прови,—
Маленький лоцман мосяжовий —
Сміливий капітан:
"Р у ш а й!
В химерний світ, в незнаний край —
Р у ш а й!.."
Сміливий капітан.
Такий завзятий капітан.
Шумить, як море, ясний день.
Лопоче лист. Гуде брам-стень ,
І снасть легенький бриз пружинить...
На тихім рейді бригантина...
III
...На тлі осяянім під тином
Видзвонює лапатий клен —
Шумить розложистих пісень:
"Вперед, вперед!" —
Гуде брам-стень.
І снасть легенький бриз пружинить.
Тремтить на рейді бригантина...
І шле привіт мандрівник легким,
Веселим помахом руки.
І проводжають в край далекий
Його лелеки й ластівки,
Чіпляють строфи на гітови...
А він їм все пісні нові
На ластів'ячій бистрій мові,
На голубиній вимові —
Прощання сальви і привіт.
Зове з собою в дивний світ:
"Мерщій, мерщій! Ідіть, ідіть!
Бо вже вітрила — як пружина!
Бо вже рушає бригантина..."
На тихім рейді бригантина.
З ПІСЕНЬ МАТЕРІ
І
Не колихала сина мати,
До світа в найми ідучи,
Так не забула колихати
При яснім місяці вночі...
А на поденну й наймачів
Була багата та Країна —
Батьків преславних дочка гола,
Але хоч гола, так жива!
Але й співлива ж, хоч і гола!
Хоч стомлена — так гордочола,
Скупа на скарги і слова.
Батьків преславних донька вірна,—
Дитина Степу й двох Морів,
Онука воїв — чубарів —
Нетяг онука! Волелюбців!..
Пісень! пісень же!..
й не згусти.
Гай-гай! Та тільки ж волелюбці:
Коли б тій Матері-голубці
До світу в найми не іти!
II
Короткі ночі — літні ночі,
Короткий сон — як смуток в них.
Лише згадки про сни дівочі
Летять на конях вороних.
Короткі ночі — літні ночі...
В хатині "ходики" цокочуть,—
Підлещуються, цокотять,—
Мов розказати казку хочуть,
Мов зазирають тихо в очі,—
Гойдають матір і дитя.
Короткі сни — дівоцькі сни,
Проспівані, мов ті пісні,
Розгублені десь в далині
Дзвінкі пісні — дівоцькі сни...
Дивився місяць ясним оком,
Десь намовляв циганку-ніч,
До них цвіркун мотив широкий
Розгойдував у тишині —
Широкий степовий мотив...
Мотивом тим пливти й пливти б.
"Під сонце Світ, та й Світ — не зглянеш!
Ключа... ключами йдуть птахи.
Дзвенять острунені дротами
В краї небачені шляхи.
А по шляхах та гей по тих! —
По тих шляхах іти б і йти...