Нічний волоцюга наблизився до дороги на Оен. Вона проходила в глибокій улоговині, тепер ущерть заповненій трупами французьких кірасирів та їхніх коней. Сюди вони попадали, душачи одні одних, під час шаленої атаки на англійські позиції. Багато сміливців полягли тут безглуздою і страшною смертю.
Коли існує дійсність, яка переважає найстрашніший кошмар, то ось вона: ти живеш, милуєшся сонцем, почуваєш себе дужим, веселим і здоровим, ти безтурботно смієшся і мчиш до слави, яка сяє попереду, ти відчуваєш, як дихають у грудях легені, як б’ється серце, як проносяться в голові думки, ти розмовляєш, міркуєш, сподіваєшся, любиш, ти маєш матір, дружину й дітей, ти бачиш світло — і зненацька, навіть не скрикнувши, ти летиш у провалля, падаєш, котишся, розчавлюєш під собою людей, а ті, хто за тобою, розчавлюють тебе, ти бачиш колоски, квіти, листя, гілля дерев і не можеш ухопитися ні за що, ти відчуваєш під собою людей, а на собі коней, ти безпорадно борсаєшся, твої кістки тріщать у темряві під копитами чийогось коня, а чийсь підбор видавлює тобі очі, ти люто гризеш підкови, задихаєшся, несамовито кричиш, корчишся, лежиш на самому споді купи людей та коней і думаєш: "А ще мить тому я був живий!"
Там, де сталося це страхітливе нещастя, тепер стояла мертва тиша. Улоговина була забита кіньми й вершниками. Жахлива мішанина кінських туш і людських тіл. Трупи лежали врівень з краями яру, а під ними струменіла річка крові.
Нічний бродяга, про якого ми згадали, рився в цій величезній могилі. Він ворушив трупи і роздивлявся їх, ступаючи по кісточки в крові.
Зненацька він зупинився.
За кілька кроків від нього з-під купи людей і коней стриміла рука, освітлена місячним сяйвом.
На одному з пальців блищав золотий перстень…
Мародер присів навкарачки, а коли через мить випростався, персня на тій руці вже не було.
Власне, він не зовсім випростався. Він стояв навколішки, спиною до купи мерців, упершись пальцями в землю і пильно вдивляючись у далечінь. Повадки шакала властиві й деяким людям.
Нарешті він звівся на ноги — і в цю мить відчув, що хтось тримає його ззаду. Він обернувся; пальці мертвого тепер стислися, учепившись за полу його шинелі.
Чесний чоловік перелякався б, але цей тільки посміхнувся.
— Пхе, — сказав він, — та це ж тільки мрець. Як на мене, то краще виходець із того світу, аніж жандарм.
Тим часом пальці ослабли і відпустили шинель.
— Отакої! — здивувався мародер. — То покійник, виходить, живий? Ану подивимось.
Він нахилився знову, розкидав купу, відсунув убік те, що заважало, й через кілька хвилин уже відтягував убік людину, яка не подавала ознак життя. То був кірасир, причому офіцер у досить високому чині — з-під кіраси виглядав позолочений еполет. Каски на ньому не було. Глибока рана від удару шаблею розтинала залите кров’ю обличчя. А проте кістки, мабуть, лишилися цілі, бо, завдяки щасливій випадковості — якщо можна говорити про щасливу випадковість за подібних обставин, — мерці утворили над ним ніби арку, й через те його не роздушило трупами. Очі в нього були заплющені.
На кірасі блищав срібний хрест Почесного легіону.
Мародер зірвав той хрест, і він зник в одній із його бездонних кишень.
Після цього він намацав на грудях у офіцера годинник, а під жилетом гаманець. І те, й те він забрав собі.
Поки мародер у такий спосіб подавав першу допомогу непритомному, офіцер розплющив очі.
— Дякую, — сказав він ледь чутним голосом.
Різкі рухи чоловіка, який обмацував його, нічна прохолода й можливість вільно дихати повернули пораненого до тями.
Мародер нічого не відповів. Він насторожився. Здалеку почулося шарудіння кроків — мабуть, то наближався патруль.
— Хто виграв битву? — слабким голосом запитав поранений.
— Англійці, — відповів мародер.
— Пошукайте в моїх кишенях, — сказав офіцер. — Там ви знайдете годинник і гаманець. Візьміть їх собі.
Це вже було зроблено.
Мародер понишпорив у кишенях пораненого і сказав:
— Нема нічого.
— Мене обікрали, — мовив офіцер. — Шкода. Ті речі дісталися б вам.
Кроки патруля наближалися.
– Ідуть, — прошепотів мародер і звівся на ноги.
Офіцер через силу підняв руку і спинив його:
— Ви врятували мені життя. Хто ви такий?
Грабіжник відповів швидко й тихо:
— Я служу у французькій армії, як і ви. Мені треба йти. Якщо мене схоплять, то розстріляють на місці. Я врятував вам життя. Далі виплутуйтеся з халепи самі.
— У якому ви чині?
— Сержант.
— Як ваше прізвище?
— Тенардьє.
— Я не забуду його, — сказав офіцер. — А моє прізвище Понмерсі.
Книга третя
Як Жан Вальжан виконав обіцянку, що її дав мертвій Фантіні
1. Труднощі з водою в Монфермеї
За тих часів, про які ми розповідаємо, Монфермей був звичайним собі селом, хоч там і стояло кілька гарних будинків у стилі минулого сторіччя, що їх можна було впізнати по балконах із крученого заліза та довгих вікнах із маленькими шибками, які на білому тлі зачинених внутрішніх віконниць мінилися всіма відтінками зеленого світла. Люди там жили мирним і безтурботним життям заможних селян. Але Монфермей стояв на узвишші, і з водою в ньому було сутужно.
По неї доводилося ходити досить далеко. Мешканці одного краю села брали воду з лісових ставків; мешканці другого (того, де стоїть церква) — з криниці, що була на схилі пагорба, поблизу дороги на Шель, за чверть години ходу від Монфермея.
Отож надбати воду був нелегкий клопіт для кожної родини в селі. Люди багатші, місцева аристократія, серед них і корчмар Тенардьє, платили по ліару[15] за відро води старому водовозу, який заробляв на цьому близько вісьмох су в день; але цей старий доставляв воду тільки до сьомої вечора влітку, й до п’ятої — взимку, отож коли смеркалося, кожному, хто не запасся водою вдень, доводилося йти по неї самому.
Це було найжахливішим обов’язком для дівчинки, про яку читач, можливо, ще не забув, — для малої Козетти. Як пам’ятаємо, Козетта була корисна для Тенардьє з двох причин: із матері вони брали гроші, а дитину примушували працювати. Тому вони залишили Козетту в себе, навіть коли гроші від матері перестали надходити — ми вже знаємо чому. Вона була їм за дармову служницю, і саме їй доводилося йти по воду, коли вода в домі кінчалася. Жахаючись на саму думку, що її можуть послати до криниці вночі, дівчинка пильно дбала, щоб води в домі ніколи не бракувало.