В. М. Гладкова у шостому томі "Життя рослин" зазначає:
"Дарвін думав, що комах може цікавити рідина, яка виділяється волосками, розташованими смужками в передній частині губи. Є. Дауман (1969) показав, що, всупереч передбаченням різних авторів, тут не відбувається виділення нектару або якихось інших поживних речовин, а масляниста рідина, яка збирається в волосках, не служить поживною речовиною для комах. Весь механізм запилення тут побудований на обмані: комах принаджує, напевно, запах і колір, а яскравий стамінодій служить для них показником неіснуючого нектару".
Тепер простежимо за "обманутою" квіткою бджолою. Ось вона пролазить крізь отвір всередину губи, та солодощів не знаходить. Вже ладна додому повертатися, аж на заваді їй стають загорнуті всередину краї отвору. Заметушилася бджола, збагнула, що в пастку
потрапила, скотилася знесилено на дно. Однак інстинкт самоврятування підштовхує її до дальших пошуків, і ось вихід знайдено там, де губа прикріплюється до квітки. Отвір, правда, невеликий, та бджолі вдається протиснутись крізь нього й вилетіти на волю. Чимдуж рвонула з пастки, однак при цьому встигла набрати на свої волосинки масу пилку, який невдовзі однесе на іншу квітку. Зозулині черевички — трав'янистий багаторічник з товстим повзучим кореневищем, од якого відходить довге коріння. Стебло 20—25 см заввишки, з З—4 еліптичними листками, квітки зібрані по 2—3 або пооди-ночні, дуже декоративні, пахнуть ваніллю. Зацвітає в 15—17 років, незапилені квітки залишаються свіжими і яскравими 2—3 місяці.
Зозулині черевички — найкрасивіша з наших орхідей. Культивується з кінця XVIII століття (1786 рік) в багатьох ботанічних садах та любителями-квітникарями. Зозулині черевички — перша орхідея помірної смуги, взята під охорону. З 1878 року охороняється в Швейцарії, а зараз — в усіх європейских країнах.
На території нашої республіки дуже рідко зустрічається в Закарпатті (Рахівський район, околиця села Кобилецька Поляна), Прикарпатті (Івано-Франківська обл., Печенізький район, по р. Прут; Івано-Франківський район, село Вовчинець; Коломийський район, урочище "Княж-двір"); Розточчі-Опіллі (спорадично у Львівській обл.), Західному Поліссі (Ровенська обл., Сарненський район, Стра-шів), Лісостепу (Чернівецька обл., Чернівецький район, околиці села Валя Кузьмін; Львівська область, Сокальський район, с. Пе-4 ретоки; Тернопільська область, Борщівський район, с. Волковці), в Гірському Криму. Росте в світлих листяних та мішаних лісах, серед чагарників, на лісових луках, узліссях, на торф'янистому або вапняковому грунтах. Занесена до міжнародної "Червоної книги" та до "Червоної книги СРСР". Язичок зелений. Рідкісна рослина. Зустрічається зрідка в Карпатах, на Поліссі, в Розточчі-Опіллі, Лісостепу, Гірському Криму. Росте в листяних і хвойних лісах, серед чагарників, на узліссях, високогірних луках. Охороняється в Карпатському заповіднику.
Юний друже! Ще раз уважно розглянь малюнки рослин з родини зозулинцевих. Усвідом загрозу, що нависла над цими напрочуд красивими і корисними квітами. Багато з них катастрофічно зникають через руйнування природних місцезростань під час розорювання земель, їх осушення та меліорацію, а то й просто через зривання квітів та нераціональну заготівлю бульб. Чимало зозулинцевих, як уже говорилося, вчені культивують в ботанічних садах, щоб при заготівлі цінної лікарської сировини, вирощуванні красивих декоративних квітів не чіпати природних запасів збідненої флори цих рослин. В перспективі можливе навіть збагачення зозулинцевих за рахунок перенесення рідкісних видів з грядок в їх одвічні місця. Та для цього потрібний час, а зараз на нас усіх лежить відповідальність за збереження дикоростучих видів. Слід вжити кожному необхідних заходів по їх охороні, насамперед заборонити зривання рослин, суворо дотримуватися норм заготівлі бульб, контролювати стан популяцій. Це повинно стати першочерговою справою юних охоронців природи.
ПОРЯДОК ТОНКОНОГОЦВІТІ
РОДИНА ТОНКОНОГОВІ
Тонконогові... Таку назву ці рослини дістали, звичайно, завдяки тонким стеблам. Рід тонконіг у нас представляють добре відомі тонконіг лучний, тонконіг звичайний, тонконіг болотний. Не такі вже й високі — трохи більше півметра заввишки, ці багаторічні кореневищні трави мають добрі кормові якості. Та не про них зараз мова. Нас більше цікавить інша група рослин, які також належать до тонконо-гових,— рід ковила. В ньому понад 300 видів, поширених у помірних широтах (степи, напівпустелі) обох півкуль і в горах субтропіків. У нашій країні зростає близько 60 видів, з них в УРСР — 12. Це багаторічні, рідше однорічні щільнодернинні трав'янисті рослини. Стебла 30—100 см заввишки, тонкі, прямостоячі, голі. Пластинки листків вузьколінійні, вздовж складені, голі або слабошершаві, у молодих листків на верхівці — китички волосків. Колоски одноквіткові, зібрані у вузькі волотевидні суцвіття. Плід зернівка. Більшість ковил — кормові трави другорядного значення. Однак рослини з цього роду відіграли колись дуже важливу роль в утворенні найціннішого нашого грунту — чорнозему.
Як це було?
Спочатку про ковиловий степ. "Тут значно менше балок і яруг, що зморшками перетинають лісостепову смугу, тут не побачиш хвилястих силуетів дубових острівців,— писав ботанік А. В. Кожевников.— Рівною скатертиною простирається безмежна рівнина, і там, де збереглися ділянки степової цілини, вона видається на початку літа сріблястою від квітучої ковили, й хвилюється, немовби море. Ковиловий степ не такий багатий фарбами. Лише в найпівнічнішій його частині в густе тіло дернин ковили ще вплітається яскраво-квітуче різнотрав'я, однак далі на південь стає його все менше, й різні види ковили з перистими, волосовидними остюками забарвлюють цей степ у сиві, а невдовзі й золотаво-жовті фарби".
Могутня коренева система ковили, що дуже нагадує бороду, утворювала щільні дернини. Під землею знаходилася нерідко більша частина рослини; пронизуючи грунт наскрізь, корінці відшукували найменшу краплину дефіцитної степової вологи, збагачували його водночас органічними речовинами. Так утворювався чорнозем — продукт перегнивання степової рослинності в умовах посушливого клімату.