Граф (ще грізніше). Що він скоїв, графине? І ви ще запитуєте?
Графиня (розгублено). Графе, графе, ви мене лякаєте!
Граф (розлючено). Ви самі викликали цей вибух люті, який стримувала проста людська жалість! Що ж, вислухайте тепер вирок собі і йому.
Графиня (збентежено). Графе! Графе!
Граф. Ви питаєте, що він накоїв?
Графиня (заламуючируки). Ні, графе, не кажіть!
Граф (у нестямі). Згадайте, зраднице, що ви скоїли самі! Згадайте, як ви порушили шлюбну вірність, а потім ввели у дім чужу дитину, яку ви насмілюєтеся називати моїм сином!
Графиня (у відчаї, хоче підвестися). Благаю, дозвольте мені піти.
Граф (не дає встати з крісла). Ні, нікуди ви не підете, ви не втечете від речового доказу, який повністю вас видає. (Показує їй листа.) Впізнаєте послання? Воно написане вашою злочинною рукою! А ці криваві літери, що служать відповіддю...
Графиня (здавлено). Я зараз помру! Я зараз помру!
Граф (кричить). Ні, ні! Ви почуєте рядки, які я підкреслив! (Збуджено читає.) "Нещасний безумець! Наша доля вже вирішена... Ваш злочин та мій вимагають заслуженої кари. Сьогодні у день святого Леона — заступника цих місць і вашого святого я народила сина, ганьба та лихо мені..." Отже, дитина народилась у день святого Леона, більше ніж через десять місяців після мого від'їзду у Веракрус! (У той час, як граф голосно читає, графиня, мов у маренні, вимовляє незв 'язні слова.)
Графиня (молитовно складаючи руки). Боже милосердний! Отже, ти не можеш дозволити, щоб навіть найпота-ємніший з усіх злочинів залишився безкарним!
Граф. ...А потім рукою спокусника. (Читає.) "Все це передасть вам мій вірний друг, коли мене вже не буде на цьому світі".
Графиня (молитовно). Покарай же мене, о Боже, бо я це заслужила!
Граф (читає далі). "Якщо смерть знедоленого розбудить у вас бодай якусь жалість..."
Графиня (молитовно). Прийми цю страшну для мене годину як спокуту за мій гріх!
Граф (читає), "...то сподіваюся, що ім'я Леон..." І цього сина звуть Леон!
Графиня (майже не тямлячи себе, заплющивши очі). О Господи! Великим був мій злочин, якщо він заслуговує на таке покарання! Хай буде воля твоя!
Граф (кричить). І вкривши себе такою ганьбою, ви ще насмілюєтеся запитувати у мене, чому я так вороже ставлюся до нього?
Графиня (продовжує молитися). Як можу я не підкоритися, коли мене обтяжила твоя рука?
Граф. І тоді, коли ви заступалися за сина цієї огидної людини, на вашій руці був мій портрет!
Графиня (знімає браслет і дивиться на нього). Графе, графе, я поверну його вам. Я знаю, що не варта його. (У повному самозабутті.) Господи! Що ж це зі мною? Ах, я втрачаю розум! Моя затьмарена свідомість народжує примари! Ще за життя я приречена на довічну кару! Я бачу те, чого немає... Це вже не ви, це він: він робить мені знаки йти за ним, зійти до нього у могилу!
Граф (злякано). Що з вами? Та ні, це не...
Графиня (марить). Лиховісна тінь! Геть!..
Граф (болісно кричить). Це не те, що ви думаєте!
Графиня (кидає браслет на підлогу). Зараз... Чекай... Так, я корюся тобі!..
Граф (дуже схвильовано). Графине, послухайте мене...
Графиня. Я йду... Я корюся тобі... Я помираю. (Непритомніє.)
Граф (зляканий, підіймає браслет). Я перейшов межу... їй дуже погано... О Боже! Скоріше покликати на допомогу. (Вибігає. Графиня в конвульсіях зісковзує з крісла на підлогу.)
СЦЕНА XIV
Леон вбігає, графиня знепритомніла.
Леон (кричить). О мамо!.. Матусю!.. Це я вбив тебе! (Підіймає її та саджає у крісло, вона все ще непритомна.) Чому я мовчки не скорився своїй долі і не поїхав, нікого ні про що не благаючи?! Тоді б не було цієї жахливої сцени!
СЦЕНА XV
Граф, Сюзанна, Леон, графиня непритомна.
Граф (увійшовши, кричить). її син!
Леон (збентежено). Вона померла! О, я цього не переживу! (Урозпачі обіймає її.)
Граф (злякано). Сіль! Принесіть солі! Сюзанно! Мільйон, якщо ви врятуєте її!
Леон. О, нещасна мати!
Сюзанна. Пані, понюхайте. Підтримайте її, пане, я спробую розпустити шнурування.
Граф (збентежено). Рви все! Зривай все! Ах, чому я не пожалів її!
Леон (несамовито кричить). Вона померла! Вона померла!
СЦЕНА XVI
Граф, Сюзанна, Леон, графиня непритомна, Фігаро вбігає.
Фігаро. Хто помер? Графиня? Та не кричіть ви так! Від цього вона й справді помре! (Бере її руку.) Ні, вона жива, це тільки ядуха від сильного прилиття крові. Треба негайно надати їй допомогу. Піду принесу все, що треба.
Граф (у нестямі). Лети, Фігаро! Отримаєш усе моє багатство.
Фігаро (пожвавлено). Мені не до ваших обіцянок — графиня у небезпеці! (Вибігає.)
Граф, Леон, Сюзанна, графиня непритомна.
Леон (тримає біля неї флакон). Якби повернути їй дихання! О Боже! Поверни мені мою нещасну матір!.. О, схоже вона приходить до тями...
Сюзанна (плаче). Пані! Ну ж бо, пані, отямтесь!..
Графиня (приходить до тями). Ох, як важко помирати!
Л е о н (збентежено). Ні, мамо, ви не помрете!
Графиня (збентежено). Боже мій! Перед двома суддями! Перед чоловіком та сином! Усе розкрилось... і я злочинна для них обох... (Кидається їм у ноги.) Пометіться за себе! Обидва! Мені немає вибачення. (Жахаючись.) Злочинна мати! Негідна дружина! Одна мить згубила нас усіх. Я принесла розбрат у родину! Через мене спалахнула війна між батьком та дітьми! Боже правий! Мій злочин мав розкритися! Нехай смерть моя стане спокутою за моє злодіяння!
Граф (у відчаї). Досить! Отямтесь! Ваші страждання роз'ятрюють мені душу! Посадімо її у крісло... Леоне! Сину мій! (Леон неймовірно здивований.) Сюзанно, посадімо її! (Вони саджають графиню у крісло.)
СЦЕНА XVIII Ті ж самі й Фігаро.
Фігаро (вбігає). Вона прийшла до тями?
Сюзанна. О Господи! Мені теж недобре. (Розпускає шнурування.)
Граф (кричить). Фігаро! Допоможіть!
Фігаро (захекано). Одну хвилинку! Заспокойтеся, стан графині вже не викликає занепокоєння. Боже мій! І треба було мені піти з хати! Добре ще, що я вчасно повернувся!.. Графиня мене дуже налякала! Досить, графине, тримайтесь!
Графиня (молиться, відкинувшись на спинку крісла). Боже милостивий, пошли мені смерть!
Леон (влаштовує її комфортніше). Ні, мамо, ви не помрете, ми виправимо всі наші помилки. Графе! Я більше не ображу вас іншим звертанням. Візьміть назад ваші титули, ваші маєтки, — я не маю на них жодного права. На жаль, я не знав цього. Але ж будьте милостиві та не віддавайте на поталу цю нещасну, яка була вашою... Невже гріх, омитий двадцятьма роками сліз, все ще залишається злочином, що чекає на свою кару? Ми з матір'ю підемо з вашого дому.