Писарчуки посварились з якимись иншмми писарчуками і зачали бійку. Свидригайлов вибраний був ними суддею. Він судив їх вже з чверть години, тільки вони так кричали, що не було найменшої можливосте що небудь зрозуміти. Вірнійше всего було те, що оден з них щось украв і навіть встиг таки зараз продати якомусь Жидови, що зараз десь найшовся; але продавши, не хотів поділитись з своїм товаришем. Показалось вкінци, що проданий предмет була чайна ложечка, власність шинку. Господар з прислугою вчепилися її і справа почала принимати погані розміри. Свидригайлов заплатив за ложку, встав і вийшов з города. Було коло десятої години. Сам він не випив за весь той час ні одної каплі вина і всего лиш велів подати собі в "вакзалі" чаю, та і то більше тільки для порядку. Перед тим вечер був душний і мрач-ний.
Коло десятої години надтягнули із всіх боків страшні хмари; ударив грім і дощ хлюснув як водоспад. Вода падала не каплями, а цілими струями лилась на землю. Блискавка миготіла що хвиля, і можна було нарахувати їх більше як пять на секунду. Цілий промоклий до нитки, дійшов він домів, заперся, отворив своє бюрко, виняв всі свої гроші і роздер два-три папери. Відтак, уткнувши гроші в кишеню, він хотів зразу перемінити на собі одіння, однакож поглядівши в вікно і прислухавшись громам і дощеви, махнув рукою, взяв капелюх і вийшов, не заперши мешкання. Він пішов просто до Зоні. Тая була дома.
Вона була не сама; довкола неї було четверо маленьких дітей Капернаумова. Зофія Семенівна напувала їх чаєм. Вона мовчки і з поважанням приймила Свидригайлова, з зачудованням оглянула його намокле одіння, але не сказала ні слова. Діти же всі зараз повтікали в неописанім перестраху.
Свидригайлов сів до стола, а Зоню попросив сісти біля него. Тая несміло приготовилась слухати
— Я, Зофіє Семенівно, бути може до Америки поїду, — сказав Свидригайлов, — і тому ми бачимось з вами мабуть у послідний раз, отже я прийшов деякі розпорядження зробити. Ну, ви отсю даму сьогодня бачили? Я знаю, що вона вам говорила, нічого повтаряти. (Зоня ворухнулась і спаленіла). У сего народу звісна вдача. А що відноситься до сестричок і братчика вашого, то вени уже поміщені і гроші, припадаючі на них, зложені мною за писемними посвідченнями, куди слід, в певні руки. Та ви отсі посвідчення візьміть до себе, так, на всякий припадок. Ось маєте, візьміть! Ну, пані, тепер се скінчене. Та ось ще три пятипроцентові акції, всего на три тисячі. Се ви візьміть собі, для себе самої, і нехай се так між нами і буде, щоб ніхто і не знав, що би там ви не учули. Вони-ж вам пригодяться, бо Зофіє Семенівно, так жити як дотепер, погано і потреби нема ніякої.
— Ви, пане, так богато висвідчили добра мені, і сиротам, і покійниці, — поквапилась Зоня, — що коли до сеї пори я в'їм так мало, дякувала, то ... не гнівайтесь ...
— Е, байка, байка!
А за сі гроші, Аркадію Івановичу, я І вам дуже вдячна, яле вони мені тепер злишні. Я себе одну завсігди прокормлю, не називайте мене невдячною: коли вже ви такі щедрі, то сі гроші, пане ...
— Для вас, для вас, Зофіє Семенівно, і прошу без дальших ро?говорів. бо. бачите, і часу не маю. А вам придадуться. Родіонови Романовичеви остаються дві дороги, або куля ь лоб, або Сибір. (Зоня дико погляділа на него і задрожала). Не трівожтесь, я все знаю, від него таки самого, і я не хляпа нікому не скажу. Се ви його гарно учили тоді, щоб він сам на себе пішов і сказав. Се буде для него о много вигіднійше. Ну, як вийде Сибір — він туди, а ви мабуть за ним? Адже і як? Ну, а коли так, то виходить, гроші ось і придадуться. Для него таки придадуться, розумієте? Даючи вам, я все одно що йому даю. Дотого ще ви ось обіцялись і Амалії Іва-ї-мвній довг заплатити; адже я чув Що се ви, Зофіє Семенівно, так нообачно раз-враз такі контракти і зобовязання на себе берете? Адже Катерина Іванівна .осталась винна сій Нім-кині, а не ви, отже і наплювати би вам на Німкиню. Так на —світі не проживеш. Ну, слухайте, якби вас хто-небудь питав,
— ну завтра або після завтра, — про мене, або відносно мене (а вас навірно будуть питати), то ви про те, що я тепер до вас .заходив, не згадуйте, і гроші ні яким світом не показуйте і не розповідайте, що я вам дав, нікому. Ну, тепер до побачення! (Він встав з крісла). Родіону Романовичу мій поклін. Та ще: сховайте сі гроші до часу от у добродія Разу-михіна. Знаєте Разумихіна? Вже бездогаду знаєте. Се нічого собі людина. Занесіть до него завтра, або коли прийде пора. А до того часу чим можна дальше спрятайте.
Зоня також зірвалась з крісла і налякано гляділа на него. її конечно хотілось щось там сказати, щось запитати, тільки вона в першу хвилю не досмівала, та і не знала, як їй почати.
— Як же ви ... як же ви, пане, тепер в такий дощ і пі-йдете?
— Н>7 до Америки збиратись та дощу боятись, хе! хе! Пращайте, серденько, Зофіє Семенівно! Жийте і много жий-те, ви другим придасьтеся. А також... скажіть пану Разу-михіну, що я велів йому кланятись. Так таки і скажіть: Аркадій, мовляв, Іванович Свидригайлов кланяється. Але доконче.
Він вийшов, оставивши Зоню в зачудованню, в перестраху і в якімсь неяснім і важкім підозрінню.
Показалося опісля, що в той самий вечір, в дванайцятій годині, віц ще і в другім місци явився вельми несподівано. Дощ заєдно ще не переставав. Цілий мокрий, увійшов він в двайцять мінут до півночі в тісне помешкання родичів своєї судженої, на Василінськім острові, на Малім пррспекті. З тяжкою бідою доковтався і в початку викликав велике занепокоєння; тілько Аркадій Іванович, коли хотів, був чоловік з дуже заманливим поведенням, так що первісний (хоч впрочім цілком оправданий) здогад розумних батьків зарученої, що Аркадій Іванович навірно до тої степени вже десь там залив собі пельку, що вже і себе не памятає, — таки зараз .упав сам собою.
Каліку-батька виточила в кріслі до Аркадія Івановича вічно нарікаюча і "розумна" мати зарученої і після свого звичаю зараз таки приступила до якихсь далеких питань. (Ся женщина ніколи не ставила питань простих, а завсігди пускала в хід наперед усмішки і затирання рук, а опісля, коли треба було що небудь провідати доконче і напевно, питаннями про Париж і про тамошнє придвірне життя, і хіба аж опісля доходила вже по порядку і до Василіиського острова).