— Через свої вимоги щодо жінок?
— І також через свою грубість. Навіть до моєї жінки.
— Ви певні, що він обмежувався самою грубістю?
— Коли між ними щось і було, то мені краще про це не знати. Можливо. Ви бачили той портрет, який він кількома штрихами намалював на стіні? Однієї пристрасті, пане Мегре, для людини вже забагато, тож я обмежився своєю пристрастю до колекціонування живопису і дечого домігся в цій галузі… І треба ж було мені зустрітися з Міреллою! А втім, це не її провина. Що ж це ви в мене ще питали?.. Ага! Хто встановив, що за нами стежать? Одна жінка, імені якої я вже не пригадую. Вона працює танцюристкою в нічному кабаре на Єлісейських Полях, де робить стриптиз. Якось Лючіа привіз її для Палестрі. А наступного дня вона зателефонувала до Лючіа і сказала, що, коли вона вийшла з мого дому, до неї підійшов якийсь кумедний чолов'яга і почав ставити всякі запитання. Відтоді Лючіа і Стен установили нагляд за моїм будинком. І помітили, що увечері, якийсь невеличкий на зріст і абияк одягнутий чолов'яга бродить по авеню Жюно. Пізніше вони знову бачили, як він заходив з молодою дівчиною до будинку навпроти. Він сидів потемки біля вікна, гадаючи, що його ніхто не бачить. Але весь час палив; із моїх вікон у бінокль було видно кінчик його сигарети.
— І ніхто не здогадався, що він з поліції?
— Стен Гобсон вважав, що, якби йшлося про поліцію, то чергові мінялися б. А це був завжди той самий. Тож Стен вирішив, що він належить до якоїсь іншої банди, яка стежить за нами, щоб потім краще шантажувати. Було вирішено, що Палестрі треба вивезти з мого дому. Лючіа та Гобсон учора це зробили, скориставшися з машини Голлана.
— Певна річ, останній знав про це?
— Палестрі не хотів вибиратися, бо був переконаний, що, використавши його протягом року, ми вирішили його вбити. Довелося стукнути його по голові, бо він почав роздягатися. Але він устиг викинути свої туфлі та шкарпетки до саду.
— Ви були при цьому присутні?
— Ні.
— А ваша жінка?
— Що ви! Ми чекали, поки його відвезуть, щоб навести лад у малярні та його комірчині. Ще напередодні Стен вивіз його мольберт з незакінченою картиною.
— Під Ван-Гога?
— Ні, під Мане. Але, повірте мені, якщо тільки ви ще можете мені вірити, нічого я не знав про їхній намір убивати вашого інспектора. Я зрозумів це лиш тоді, як почув постріли.
Запала тривка тиша. Лиш тепер Мегре відчув, як він стомився, і вже з безпорадним співчуттям поглядав на старого голландця, який, сидячи навпроти, невпевнено простягав руку до пляшки з коньяком.
— Ви дозволите?
Вихиливши добрячу чарку, він спробував усміхнутися.
— В усякому разі, для мене все скінчилося, чи не так? І от я думаю, чото мені найбільше бракуватиме?
Картин, у які він угатив стільки грошей? Чи жінки, щодо якої в нього ніколи не було жодних ілюзій, та обійтися без якої він уже не міг?
— Ось побачите, пане Мегре, ніхто не повірить, що розумна людина може виявитися такою наївною.
І по хвилинній задумі додав:
— Лише колекціонери картин можуть мене зрозуміти.
А в сусідньому кабінеті Люка вже допитував Лисого Стена.
Ще цілих дві години в Сюрте грюкали двері, лунали кроки людей, що переходили з кімнати до кімнати, торохтіли, мов цикади, друкарські машинки.
І, як напередодні, десь лиш за північ нарешті погасли всі лампи.
— Я відвезу вас додому, мадемуазель. Тепер уже ви зможете спати спокійно.
Вони сиділи поруч на задньому сидінні таксі.
— Ви на мене сердитеся, пане Мегре?
— За віщо?
— Адже коли б я не злякалася й не втекла з дому, вам було б значно легше розслідувати цю справу?
— Певна річ, ми виграли б кілька годин, але наслідки були б ті самі.
Здавалося, він був не в захваті від цих наслідків і навіть відчував ніби жаль до Мірелли, коли її під конвоєм одводили до камери попереднього ув'язнення.
* * *
А ще за місяць Лоньйон вийшов з лікарні ще худіший, як звичайно, але з іскорками в очах, бо відтепер у своєму вісімнадцятому відділку його вважали мало не за героя. І, головне, цього разу у газетах з'явилася не комісарова фотографія, а його власна.
Того ж дня разом з дружиною він вирушив до тихого гірського села в Арденнах, де мав цілих два місяці набиратися здоров'я і доглядати свою хвору дружину.
Маріо де Лючіа затримали на бельгійському кордоні. Йому, як і Гобсонові, уклепали десять років каторги.
Містер Голлан заперечував будь-яку причетність до замаху на інспектора і відбувся лише двома роками тюрми як шахрай.
Йонкера засудили на один рік, і з огляду на те, що кожен день попереднього ув'язнення зараховується за два, він із залу суду пішов додому. В супроводі своєї чарівної дружини, яку, за браком доказів, навіть не притягли до судової відповідальності.
Мегре, який під час процесу принишк у самій глибині зали, перший вислизнув до виходу, щоб уникнути зустрічі зі своїми знайомими. Тим більше, що він пообіцяв одразу сповістити пані Мегре про судовий вирок.
Та це вже була давня історія, бо тепер стояв червень і в Сюрте тільки й було розмов, що про вакації.