"Чи жива
Ота Оксаночка", — питаю
У брата тихо я. — Яка?
"Ота маленька кучерява,
Що з нами гралася колись ..."
І вислухав звичайну й страшну, не один раз оспівану й оплакану історію:
"Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того!
З байстрям вернулась
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась.
Занапастилась, одуріла...
А що за дівчина була, —
Так-так, що краля!
І невбога
Та талану Господь не дав .. ." **
** Уривок з вірша Шевченка "Оксані К... ко", цитуємо з книги П. Зайцева "Оксана", видання 1918 р. Київ.
Так писав Шевченко про свою колишню дитячу приязнь до Оксани через 18 років, уже будучи в Петербурзі. Ті почуття не погасли в Шевченка і на засланні. Ті почуття до такої ж нещасливої, зрештою, дівчини ми зустрічаємо і в "Мені тринадцятий минало", в "Гайдамаках" і в "Черниці", і в "Катерині", і навіть у Катрусі Піуновій чи Лукері, що, може, нагадувала йому Оксану. Ота трагедія з Оксаною, її божевілля й загибель ніби тягарем завжди лежали на його серці.
* * *
У 1830 році, коли його поміщик пан Енгельгардт, будучи в Варшаві, віддав свого "козачка" Тараса вчитися малярства до відомого тоді художника Лампі, він познайомився з молоденькою гарненькою швачкою і вперше зрозумів і глибоко відчув свою людську гідність. Тоді Тарасові було 16 років. І перше почуття юнацької любови, що зродилося в його душі до дівчини, що належала до іншого середовища, зробило великий вплив на його глибоко вразливу душу. Ця перша приязнь, як признавався сам поет своєму приятелеві І. Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його у власних очах. "Я вперше тоді подумав, чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні стани?" Та любов, як пише Чалий, не обійшлась без жертв: коханка, що була полькою, поставила перед Тарасом вимогу, щоб він в ім’я щирих сердечних взаємин відмовивсявід "хлопської мови" на користь польської. В інтимних розмовах з ним вона не уявляла іншої мови, крім польської. Такі обставини в умовах Варшави змусили Тараса вчити польську мову. Ці лекції, як можна припускати, ішли досить успішно, бо пізніше Т. Шевченко, як відомо, вільно володів польською мовою.
Але це щастя, що відкрило сироті-кріпакові ніби новий світ, швидко зникло, як привид, що принесло Тарасові багато важких переживань ...
У Польщі готувалось повстання проти московського окупанта, і, відчувши цю небезпеку, пан Енгельгардт швидко виїхав, забравши з собою і всю свою челядь, до якої належав і Тарас.
* * *
Із різних спогадів бачимо, що Шевченко до заслання не мав наміру одружуватись і не мав тривалих і серйозних зв’язків із жінками, хоч, зрештою, любив жіноче товариство.
Проте після викупу з кріпацтва, як свідчить і Чалий, Шевченко, мешкаючи у свого земляка, художника Сошенка, захопився молодою і дуже милою німкенею Машею. Вона була сиротою і мешкала теж у Сошенка, що лагодився з нею одружитися. Шевченків земляк був значно старший, і Тарасові легко пощастило переманити дівчину на свій бік. Сошенко розгнівався і, щоб перешкодити зв’язкам Тараса з Машею, видворив його з мешкання. Так посварився був наш поет за дівчину з малярем Сошенком. Проте, згодом вони помирились. Почувши, що Сошенко, за порадою лікарів, має їхати в Україну, Тарас, відчуваючи деяку провину, відвідав його, допоміг у його становищі, і вони розлучились друзями. Пізніше зустрілись уже в Ніжені після повернення Шевченка із заслання.
У спогадах Чужбинського та Чалого теж подибуємо, що Шевченко змолоду не мав жадної прив’язаности до жінок, яку б можна назвати серйозною. Він іноді захоплювався жінками, але не надовго.
"Як молоді люди, — пише далі Чужбинський про Шевченка, — почнемо було про це розмову і варто було б лише нагадати йому якесь його захоплення жінками, він звичайно казав: "Ах, дурниця! Поки з нею балакаю, то буцім то щось і ворушиться в серці, а там і байдуже".
Чужбинський згадує ще одно захоплення Шевченка в Києві. Змальовуючи Лавру, Шевченко познайомився з родиною богомольців, що приїхали до Києва. В цій родині була дуже гарна молода дівчина. Вечорами Шевченко почав зникати і не казав, де просиджував до півночі, бо в Шевченка й Чужбинського було заведено не питати один одного звіту. Чужбинський не бачив Шевченка кілька днів і зрозумів, що поет захоплюється дівчиною. Справді, якось на мальовничій стежці, що вела з Царського саду на поділ просто скелястим берегом, Чужбинський побачив Тараса Гр. в незнайомому товаристві, що складалося з двох старих жінок, кількох дітей і гарненької дівчини. Остання відхилила вуаль. Її розчервоніле личко, обрамлене світлим волоссям, було чудове. Сміючись чистим, майже дитячим сміхом, вона слухала Т. Григоровича, який, спускаючись поруч з нею з гори, розповідав їй, мабуть, щось цікаве. Чужбинський в цей час сходив на гору, Тарас Григорович тільки запитав його, куди він іде, а про себе сказав, що проводить знайомих у Братський манастир.
На третій день він був уже сумний і розповів Чужбинському про своє захоплення. Та родина виїхала вже в село. Дівчина ж уже була за когось засватана, і у вересні мало бути весілля. І Шевченко про неї скоро забув. Але до однієї особи поет повертався тричі. "Славна молодичка, — казав він приятелеві, — і така приємна, що, здається, й забудеш, а побачиш, то знов тебе тягне". Шевченко, пише Чалий, любив жінок жвавих: "Щоб під нею земля горіла на три сажні", — казав він жартома.
Проте, пропащі, хоч і милі створіння, в той час, як згадує Чужбинський, не захоплювали Шевченка. Та він був занадто гуманний і на слабості дивився поблажливо, стараючись навіть у бруді знайти хоч крупинку золота. На продажну любов, на жінку, що віддалася пристрасті, він казав: "Можна махнути рукою", але потайна розпуста, якими б квітами не прикривалася, завжди збуджувала в його душі непереборну огиду.
Якось захопився Тарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дурила голови всім, хто потрапляв у її зачароване коло. Захоплення було сильне. Шевченко не на жарт замислився, малював її голівку і кілька разів писав про це вірші. "Я завжди радів, коли йому хтось подобався, — пише Чужбинський, — благородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям". Проте, в красуні цій Шевченко швидко розчарувався. Запросила вона його якось вранці прочитати їй одну поему — й сказала, що в неї нікого не буде, що вона бажала б зазнати насолди від читання. Тарас Гр. ішов до неї з якимсь тремтінням, але яка ж чекала на нього несподіванка. Він застав красуню, що сиділа у вітальні на канапі в товаристві трьох залицяльників: студента, гусара і товстелезного генерала і майстерно маневрувала, по-своєму дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то вкидаючи у розпач. Поет, побачивши це товариство, зніяковів і, як чарівна господиня не атакувала його люб’язністю, — він пішов з твердим наміром ніколи більше не повертатись до красуні — і дотримав слова. Проте, як згадує Чужбинський Шевченко довго ще згадував і ніби навіть написав такі рядки з приводу захоплення тією красунею: