Не діставши відповіді, поет, певно, тяжко переживав, бо не даремно читаємо у щоденнику 22. II. 1858 року, не задовго до остаточного розриву: "Втретє сниться Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки", — І Т. Г. дивується такому сну, а за день довідується, що вона підписала контракт з місцевим театром, чим зрадила обіцянку, дану йому і Щепкіну про перехід на Харківську сцену, про що там же читаємо за 24 лютого: "Я швидше простив би їй найсміліші вчинки, ніж цю дрібну неспроможність: у мене все, як рукою зняло. Відпочину і на дозвіллі займусь переписною для друку моєї невільничої поезії".
Після цього Т. Г. навіть не вітався з нею при зустрічах. Як видно, Піунова, будучи ще зовсім молодою і маючи в той час іншого молодшого жениха, не уявляла собі такого одруження. Пояснення бачимо також у спогадах Ількова, якому Піунова говорила про Шевченка, що він був веселою, цікавою людиною і тому їй подобався. Але її лякала його зовнішність: чоботи, помазані дьогтем, довгополий одяг і велика лисина... Зрозуміла річ, що після десятирічного ув’язнення Шевченко не міг мати елегантного вигляду. Навпаки, різні матеріали свідчать, що він мав дуже поганий одяг, наприклад "дув сильний вітер, а у нього, крім кителя та "чапана", нічого не було". Йому в Астрахані знайомі дали плащ, штани, камізельку та чоботи. Але який вигляд мав той подарований одяг — тяжко сказати щось позитивне. Це становище теж відограло певну ролю. Крім того, Піунова була таки замолода і не така далека, щоб зрозуміти Шевченка.
Те нерозуміння величі нашого поета з’ясовується у спогадах цієї ж артистки пізніше, уже по смерті Тараса Григоровича, коли про нього заговорила вся преса.
"... На цей час, — пише вона, уже будучи одруженою, — припадає і моє знайомство із знаменитим поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, який ощасливив мене своєю увагою і який зробив мені велику честь — запропонував стати його дружиною... Тоді, п’ятнадцятирічна дівчина, я, звичайно, не могла оцінити цю велику людину, але зате все життя гордилась і горджусь тим, що звернула на себе його увагу..."
І цьому можна вірити, бо тієї геніальности поета, його історичної ваги для України, його болінь, на жаль не всі розуміли, навіть освічені українці. Шевченко бо стояв на багато голів вище від своїх сучасників. І це, власне, і було часто головною причиною його життьової трагедії, його самотності.
Повернувшись до Петербургу і, з’їздивши в Україну, Шевченко знову почуває себе самотнім. Він прагне родинного спокою, прагне одружитися.
"... Хоча б на чортовій сестрі, бо доведеться одуріти в самотині... " — пише він.
Ці рядки яскраво свідчать про його душевний стан в ті часи.
Правда, спершу він пише лагідніші листи в справі одруження. В листі до Марії Максимович 10 травня 1859 р. читаємо між іншим: "... Посилаю вам свій портрет, тільки будьте ласкаві не показуйте портрет дівчатам, а то вони злякаються, — подумають, що я гайдамацький батько, то ні одна й заміж не піде за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушники дбала та щоб на своєму огороді гарбузів не саджала..." —жартує Тарас Григорович і жартом кінчає лист: "... В маї або в іюні побачимось, а покищо — де набачите, що гарбузи посаджені, то так з коренем і виривайте ..."
Одночасно в справі хати і одруження пише до брата: "Слава мені не допомагає, — пише він до названого брата Варфоломея, — і мені здасться, як не заведу свого кипіла, то вона мене і вдруге поведе Макарові телята пасти. Чи сяк, чи так, денебудь треба прихилитися. В Петербурзі я не всиджу; він мене задушить. Нудьга така, що нехай Бог боронить всякого хрищеного і нехрищеного чоловіка".
Незабаром в іншому листі Шевченко просить брата відповісти, чи ніхто не сватав Хариту, що йому сподобалась була. Але брат не уявляв собі, як це можна такому поетові одружитися з простою кріпачкою, він написав про це Тарасові Григоровичу відповідного листа, на що дістав таку відповідь:
"Твоя праця добра, спасибі тобі! Ти тільки забув ось що: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, так як же таки поєднать себе з ... панською кров’ю? Та й що та панночка одукована робитиме у моїй мужицькій хаті? Харита мені подобалася, хоч я її й назирком побачив. Мати — всюди мати: коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люди, хоч попід тинню, а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як те ледащо в шинку ... Нехай Харита, добре подумавши, скаже, чи піде вона за мене? Щоб я знав, що мені думать і що робить? Будь ласкав, поверни цим ділом на мою руку, а то не втерплю: одружуся з такою шерепою, що й тобі сором буде".
Але діставши знову листа про вагання Харити, Тарас Григорович побачив, що з того нічого не вийде, і він у листі 15. 5. 1860 рокупросить Варфоломея, щоб сестри: Ярина та Катерина — підшукали йому жінку. Йому ще пропонує брат висватати Наталку Шендерівку, але Тарас Григорович не хоче, бо вона "... не дуже чепурна, а нечепурна і циганові не дружина..."
А з листа від 22. 08. ми вже бачимо, що Тарас Григорович зібрався одружитися із сиротою, кріпачкою Ликерею Полусмаковою. Навколо цієї нареченої здіймається чималий клопіт. Знайомі (Марко Вовчок, Куліш, Макаров та інші) не радять йому одружуватися з Ликерею. Лише не скоро Шевченко сам переконується в тому, що він помилявся, що бачимо з його листа до Варфоломея: "Дуже, дуже ти добре зробив, що не посадив яблуні і груші: я з своєю молодою, не побравшися, розійшовся. Лукерія така самісінька, як і Харита, дурніша тим тільки, що письменна. Що мені на світі робить? Я одурію на чужині і на самоті..."
І справді, досить красива і струнка Ликера, як він пересвідчився, була непорядною, цинічною, грубою і розпутною дівчиною.
Кілька часу він тяжко переживає нову невдачу, потім зробився злим на весь жіночий рід. І коли після деякої перерви Костомаров, зустрівши Шевченка в театрі, запитав: "А коли ж твоє, Тарасе, буде весілля?" то поет відповів коротко: "Тоді, як і твоє". Бо давня справа одруження Костомарова з киянкою Алісою теж не вдалася. Як бачимо, трагедії й перешкоди зростають ще й тому, що Тарас Григорович шукає щирої й хорошої людини, а натрапляє на щось протилежне. Стоячи своїм світоглядом, розвитком поза своїм часом, він, вірний своєму кріпацькому середовищу, шукає дружини з тих бідняцьких шарів, але натрапляє на великі контрасти і тому образ його незабутньої Оксани стає ще більш недосяжним.