На ці гроші, дочекавшись неділі, він вирішив накупити дітям гостинців. Дітей набігло з півсотні. Тим часом Тарас Григорович вирушив на базар і накупив стільки ласощів, що ледве доніс до кватирі. Подвір’я посипали свіжою скошеною травою, діти качалися й перекидалися, їхні веселі голоси линули далеко навколо. Але цим справа ще не закінчилась: по обіді перекупка привезла цілий віз яблук, груш, пряників, бубликів та ін. Це друге угощання відбулося вже за містом, на прилеглому до Преварки вигоні, куди господиня, боячись за цілість свого садка, випровадила галасливу ватагу разом із своїм квартирантом. А Тарас Григорович був сам не свій: бігав, метушився, реготав, пустував. Дорослі люди дивилися збоку на це і дивувалися.
Під час свого квартирування на Преварку, Шевченко завжди вставав не пізніше 4-х годин, щоб послухати, як пташки щебечуть ... Молився й умивався він надворі, витягши власноручно із глибочезного колодязя відро "погожої" води.
Любив борщ, затовчений салом і заправлений пшоном, гречані вареники і галушки. По обіді він ішов у садок, лягав під яблунею і голосно скликав дітей на розмову.
"Кого люблять діти, — казав він, — той, значить, ще не зовсім поганий чоловік". Як тільки Тараса Григоровича починав перемагати сон, діти, за умовою, мусіли тихенько його залишати. "Тікаймо, — казали вони, — бо дядько вже хропе" і розбігались.
В зоряні ясні ночі Шевченко любив ходити по двору, іноді до ранішньої зорі, говорячи, "що незчисленні зіроньки не пускають його в хату". Взагалі він спав дуже мало.
Коло 10 серпня 1859 року Шевченко одержав давно очікувані гроші і до дрібниць точно розрахувався з господинею, не забувши жадної послуги, поверх умови, щедро обдарував наймичок, а особливо, як він казав, "дурну Оришку, що не вміла грошей утаїти, бо сказано, у жінки більш серця, ніж розуму".
Напредодні виїзду він приніс господині і її дітям 15 фунтів солодощів, "щоб вони їли та не кашляли". Із слізьми, як пишеться в спогадах, проводили мешканці Преварку любого Кобзаря. Навіть апатична до всього куховарка Федора і та висловилась про нього так: "Наче каміння навалилося на серце, як поїхав дядько", а господиня дому перебування поета в них порівнювала з ясним променем сонця.
Скільки, як бачимо, було тієї невичерпної доброти у Шевченка, скільки щирости й любови до своїх людей, до простих людей, а особливо до дітей. У цій розповіді ми найкраще бачимо вдачу, характер, поводження, душу поета, що приваблювали кожного, хто з ним зустрічався.
Пестлива ніжність, як стверджує Чалий, поширювалась у нього навіть на тварин: не раз захищав він кошенят і щенят від злісних намірів хлопчаків, а пташок, прив’язаних на мотузу, іноді купував у дітей і випускав на волю.
ЗНАННЯ МОВ, КНИГИ, ПИСЬМЕННИКИ...
З різних спогадів ми бачимо смаки, уподобання, ставлення Шевченка до окремих літераторів, його симпатії і антипатії, з творів письменників він любив зокрема Котляревського, Гоголя, Шекспіра, Дайте, Лєрмонтова, до небес підносив Марка Вовчка, ставлячи її вище за французьку письменницю Жорж Занд. Навіть, коли Турґєнєв питав Шевченка, що читати, щоб навчитися української мови, то й тут дістав пораду читати твори Марка Вовчка. Некрасова Шевченко не вважав за поета, бо у щоденнику читаємо такий запис: "Сьогодні я з успіхом довів Сєраковському, що Некрасов не тільки не поет, а й віршотворець аляпуватий". З композиторів любив Даргомижського й Глинку. Прекрасно орієнтувався в літературі, не лише своїй, а і в чужоземній. Перечитував усе, що з’являлось у продажі. Готуючись до писання історичних творів, перечитував відповідні книги, зокрема істориків: Костомарова, Куліша, Маркевича, та літописців: Самовидця, Полетику, Величка, Граб’янку.
Недосконало знав французьку мову, непогано говорив польською мовою, зокрема відомо, що в ориґіналі читав твори Міцкевича і естетику Лібельта.
Щоб спростувати закиди Турґенєва в тому, що ніби Тарас Шевченко мало начитаний, покійний проф. Глобенко спробував підсумувати всі твори, що їх прочитав наш поет. На жаль, він цієї праці не встиг закінчити, але й ті п’ять з половиною сторінок друку, де наведено сотні назов різноманітних творів, серед яких багато творів античної літератури, мистецтвознавства, суто наукових, белетристичних та інших, що свідчить про велику начитаність і обізнаність поета. Із Шевченкового щоденника та з різних спогадів також бачимо, як він багато читав, просив у листах присилати йому різні видання. А в Нижньому Новгороді, де Шевченко був змушений затриматися, повертаючись із заслання, він поперечитував у своїх знайомих цілі книгозбірні.
Отже закид Турґенєва був безпідставний.
Про знання польської мови згадує М. Чалий. "Тарас Григорович, — пише він про одну зустріч, — був тоді, як кажуть, в ударі: багато жартував з вертлявою панною Леонтинкою, родичкою дружини Сошенка, говорив компліменти "чорнявій Ганнусі", племінниці Івана Максимовича (Сошенка — підкр. наше), висловлював свої міркування про різні літературні і мистецькі знаменистості... і нарешті проспівав кілька улюблених пісень "Зіроньку", "Сірі гуси" тощо. З дружиною ж Сошенка і панною Леонтинкою ввесь час говорив по-польськи... Кокетлива панна була в захопленні від любезного поета, хоч не втерпіла конфіденціяльно повідомити Сошисі свою думку про успіхи Шевченка в польській мові: "пан Шевченко бардзо добже мові по-польску, але в еґо мове завше ест цос хлопскеґо ..." Тарас Григорович не тільки не образився таким різким вироком панни, а навпаки, вона, догодила йому тим, що, говорячи на панській мові, він проте, на втрачав свого демократичного характеру, лишаючись вірним своїй національності.
Як згадує російський поет Я. Полонський, Т. Шевченко, живучи в Петербурзі після заслання ". .. зовсім не нагадував людини, скривдженої долею: він був простий і вільно тримався й ніколи не конфузився, як конфузяться звичайно люди, скривджені фортуною і в той же час одержимі бісом хворобливого самолюбства. Кажуть, що хитрість — характерна тзиса малоросіян; Шевченко, в такому разі, становив би різкий виняток з їх загального типу, бо він був людиною в вищій мірі безхитрісною, запально-відвертою, і навіть безстрашною з тому розумінні, що нестримані розмови його часто-густо змушували інших боятися за нього, або затуляти вуха й тікати.