І
Маленька рибальська шхуна, пирхаючи моторчиком, упевнено тримала курс на віддалений берег. Перед тим чотири дні екіпаж шхуни боровся з штормом, чотири дні хвилі заливали судно, несучи його відкритим морем. П'ятеро рибалок складали екіпаж шхуни. П'ятдесятилітній однорукий Олексій Шуляк, колишній моряк, ветеран імперіалістичної і громадянської воєн, був шкіпером на "Альбатросі". Мотористом працював низенький кучерявий Демид Бомба. Рульовим — літній рибалка Василь Колосюк. Двоє юнаків — один помічник рульового, вісімнадцятилітній Іван Солоний, а другий помічник моториста, Стах Солоний були братами.
Брати вражали зовнішньою схожістю, але дуже різнилися своїми характерами. Іван відзначався спокійністю, повільністю рухів і надзвичайною упертістю. Стах, навпаки, був дуже рухливий, гарячий, завжди чим-небудь захоплений. Останніми місяцями він увесь поринув у вивчення військово-морської справи і мріяв вступити до школи морських артилеристів.
— Ей, ви, вояки! — гукнув до них Колосюк, який щойно передав руль Іванові.— Літаки летять.— І показав рукою на південний схід.
Стах стрепенувся і звів угору схудле, стомлене обличчя. Глибоко запалі очі метнули погляд у небо. Справді, там, куди показував Колосюк, летіли чотири могутні птахи. Уже було чути їх металічний гуркіт. Раптом долинуло торохтіння кулеметної стрілянини.
— А чого це вони стрільбу зняли? — поцікавився Бомба.
— Навчаються, мабуть,— промовив Колосюк.
Шкіпер мовчки дивився на літаки в бінокль. Його зацікавили їх рухи, він наче скам'янів. Поведінка цих літаків Шулякові не подобалась.
— Троє доганяють одного,— сказав він.
Металеві птахи вже опинилися поблизу шхуни, коли передній з них метнувся вгору і, наче орел, кинувся на найближчого свого сусіду, розряджаючи кулеметні стрічки. Обстріляний літак нахилився на крило, потім став сторч, рулем в небо, і каменем ринув у море.
— Хлопці... справжній... бій! — рвучи слова, кинув шкіпер до своїх товаришів.
Усі стежили за повітряним боєм. Ні, не всі. Іван, тримаючи руль, тільки час від часу зиркав на небо. Поза тим його увага була зосереджена на курсі "Альбатроса".
Олексій Шуляк намагався розібрати, що то за літаки.
— Розвідувачі,— запевняв Стах, знавець літаків, військових кораблів та різної зброї.
— Так,— погодився шкіпер.— Але чиї?
Тим часом літак, що боронився, збив ще одного ворога, але, очевидно, і сам дістав пошкодження, бо мотор його працював з перебоями, і він почав спускатися. Коли цей літак проносився над шхуною, рибалки помітили під крилами червоні п'ятикутні зірки.
Ворожий літак не став його доганяти і, покрутившись над місцем загибелі своїх товаришів, повернув назад.
Літак з червоними зірками зробив коло над морем і, наблизившись до шхуни, сковзнув на хвилю. Це загрожувало небезпекою, бо море ще лишалося дуже бурхливим, але, очевидно, іншої ради не було. Рибалки бачили, як великий зиб, набігши, відразу одірвав хвіст літакові. Вода вкрила його крила.
— Рульовий! До літака! Мотор, повний вперед! — скомандував Шуляк.
"Альбатрос" пішов з можливою для нього швидкістю.
Команда шхуни могла похвалитися успіхом: вони зняли пілота і пораненого спостерігача за три хвилини перед тим, як гідроплан-розвідувач пішов на дно.
— Що трапилося? Що за перестрілка? — спитав шкіпер пілота.— Війна, чи що?
— Ви давно в морі?
— Шостий день.
— За цей час нікого не зустрічали?
— Ні.
— Позавчора почалася війна. На нас напали.
II
Море втихомирювалося і ледве-ледве грало дрібною хвилею. Пасма туману звисали над його поверхнею. Сірий густий туман проковтнув шхуну. "Альбатрос" ішов малим ходом, бо шкіпер з години на годину чекав берега. Команда стереглася, щоб не наскочити на берегові скелі та мілини. Врятований пілот допомагав мотористам. Він натяг на себе рудий рибальський плащ, на голову надів старий капшук Колосюка і виглядав справжнім рибалкою.
Поранений спостерігач вкрився ковдрою і лежав непорушно. У всіх було одне на думці — швидше добратися до берега. Стах сидів біля Івана і розповідав йому, що він неодмінно запишеться добровольцем.
— Молодий ще... шістнадцятилітніх до армії не беруть.
— А знаєш що? Позич мені свій паспорт! Коли я покажу його, всі повірять, що мені вісімнадцять.
— Еге!.. А я тим часом телят доглядатиму? — засміявся Іван.— Хитрий... От приїдемо, і я подам заяву.
В цей час здалеку долинули звуки гарматних пострілів. Пілот прислухався.
— Це важкі корабельні гармати,— сказав він, глянувши на рибалок.
Стрілянина тривала хвилин п'ятнадцять і нарешті вщухла. Тим часом "Альбатрос" вискочив з туману на чималу прогалину, освітлену сонцем. Ніде нічого не було видно. Скоро туман знову обволік шхуну. До рибалок долинув гуркіт багатьох моторів. Десь над ними і над туманом, а може, пробиваючись крізь туман, пролітали бойові повітряні кораблі.
— Не інакше, як відбувався морський бій,— промовив старий Шуляк.— Ворог десь близько. Тепер, чого доброго, якийсь корабель на нас наскочить або ми на міну натрапимо.
Шкіпер помовчав, виструнчився і продовжував голосно, різко, так, як завжди віддавав накази:
— Команда, слухати! Шхуну "Альбатрос" оголошую на воєнному стані! Командую червоними бійцями! Наказую бути обережними.
Саме в той час повіяв попутний вітерець, і Шуляк наказав виключити мотор і розпустити паруси. Тепер шхуна йшла, не порушуючи тиші.
Враз крізь туман почало пробиватись сонячне проміння, і "Альбатрос" знов опинився в маленькій прогалині. Туман відступив на два-три кілометри. Прямо перед рибалками на воді чорнів великий військовий човен. Пілот і шкіпер відразу пізнали торпедний катер. Обличчя їх стали серйозними, на чолі в одного й другого лягли тривожні зморшки.
— Це чий? — тихо спитав Шуляк.
— Ворог! — коротко відповів пілот.
— Право руля!
Іван враз виконав цей наказ. Він зрозумів, що шкіпер хоче сховатися в тумані. Але на ворожому судні їх помітили і ту ж мить відкрили кулеметний вогонь.
Кілька куль влучило в "Альбатроса", однією розбило руль, а друга обпекла плече Демида Бомби. Почувши постріли й побачивши кров на сорочці в Демида, Стах зблід і прищулився під щоглою. Іван схилився з корми і намагався все-таки повернути руль.