— Він — давній друг нуків, — озвався древній ватажок всіх нуків. — Давайте подаруємо йому безсмертя!
— Нехай він живе вічно, нехай він живе вічно! — наспівно сказав Король Вітряних Духів.
— Чому б і ні? — промовив Король Сонних Ельфів. — Він ніколи не порушує спокою, який мої духи насилають на рід людський. Зробімо ж доброго Клауса безсмертним!
— Не заперечую, — сказав Король Відлунних Духів.
— Я теж, — тихенько продзюрчала Королева Водяних Духів.
— Якщо Життєдайна Мантія не дістанеться Клаусу, то вона вже не дістанеться нікому, — зауважив Король Світляних Ельфів, — тому або зараз, або ніколи.
— Лісові німфи першими визнали його за свого, — промовила Королева Журлайна. — Так, я теж за те, щоби подарувати йому безсмертя.
Ак повернувся до Ратая над Всіма Ратаями, той підняв руку і промовив:
— Так!
Так само вчинив і Хранитель Усіх Морів, і тоді Ак, блиснувши очима та весело усміхаючись, гукнув:
— Дякую вам, друзі-безсмертні! Отже, всі сказали "так", і тому ми, користуючись даною нам владою, одягаємо Клауса у Життєдайну Мантію!
— То летімо по неї вже, — заквапився Король Фей, — бо мені вже час.
Всі кивнули на знак згоди, і замить галявина у Дикій Пущі спорожніла. А у повітрі, посередині між небом та землею, зависла блискуча крипта, зроблена з золота і платини. Вона аж сяяла спокійним сяйвом, яке лилося від граней незліченних діамантів. Усередині високого купола висіла безцінна Життєдайна Мантія. Всі безсмертні взялися рукою за край розкішної Мантії і хором сказали:
— Ми покладаємо цю Мантію на Клауса, ім'я котрому — Святий Покровитель Дітей!
При цих словах Життєдайна Мантія вислизнула зі своєї крипти, і безсмертні понесли її до будинку у Веселій Долині.
Дух Смерті вже наблизився майже впритул до Клаусового ліжка, і коли з'явилися безсмертні, він схопився та сердитим жестом став показувати, щоб усі йшли геть. Та щойно погляд його впав на Мантію в руках безсмертних, він скулився, завив від люті та розчарування і назавжди покинув цей дім.
Безсмертні тихо, беззвучно опустили на Клауса безцінну Мантію, і вона огорнула його всього, злилася з обрисами тіла і розчинилася у ньому. Мантія стала часткою самого Клауса, і вже ніхто, ні смертні, ні безсмертні, не могли позбавити його безцінного дару.
Після цього всі Королі з Королевами та Володарі з Повелителями розлетілися по домівках, невимовно радіючи, що одним безсмертним на світі побільшало.
Клаус спав, а в його венах струменіла червона життєдайна кров. На чолі застигла крихітна крапелька води, зронена з вічно вологого плаття Королеви Водяних Ельфів, на вустах застиг ніжний поцілунок, подарований красунею Нецилією. Вона прийшла сюди потай, коли всі вже пішли, щоб окинути ще раз щасливим поглядом безсмертне тіло свого сина.
Розділ другий
КОЛИ ПОСТАРІШАВ СВІТ
На ранок наступного дня Санта-Клаус прокинувся, розплющив очі і... побачив знайому кімнату, якої вже не сподівався бачити. Він дуже здивувався, коли відчув, що тіло його сповнене колишньої сили, а кров пульсує венами так, неначе він ніколи не хворів. Він зіскочив з ліжка і опинився під яскравим сонцем, яке щедро лилося у вікно і пестило його веселими рухливими променями. Тоді Санта-Клаус ще не розумів, що з ним сталося, звідки в нього та юнацька сила, і хоч борода його так і залишилася білою, як сніг, а від кутиків світлих очей розбігались промінчики зморшок, сам він був моторний та веселий, наче хлопчисько у шістнадцять років. Отож, не марнуючи часу і весело насвистуючи, він засів за свої іграшки.
Незабаром прийшов Ак. Він розповів Клаусові про Життєдайну Мантію і пояснив, за що йому її подарували.
Старий Санта-Клаус на хвильку замислився, подумав про прихильність безсмертних, а коли зрозумів, що житиме вічно, несказанно зрадів, бо тепер уже ніщо не могло розлучити його з маленькими друзями. Він відразу ж узявся майструвати гарні та цікаві іграшки, і наробив їх стільки, скільки ще ніколи не робив. Санта-Клаус міг без перепочинку займатися улюбленою справою та робити стільки забавок, скільки треба, і він сказав собі, що віднині жодна дитина у світі, бідна вона чи багата, не залишиться на Різдво без подарунка.
У ті часи, коли старий і добрий Санта-Клаус здобув собі всесвітню славу, а разом з нею і Життєдайну Мантію, світ був ще молодий, а людей у ньому — небагато, і йому було неважко підтримати дитину добрим словом, утішити її чи звеселити гарненьким подарунком. Та час минав, дітей у світі більшало і більшало, а підростаючи, вони розходилися далі по землі, шукаючи собі вільного місця. Щороку Санта-Клаус заїжджав усе далі й далі від Веселої Долини, а пакунки з іграшками з кожною поїздкою більшали та важчали.
Санта-Клаус довго радився з друзями-безсмертними, як за відпущений йому час об'їхати всіх дітей, не пропускаючи нікого. Жоден безсмертний не залишався байдужим до його прохань, усі були раді допомогти Санта-Клаусу. Ак прислав йому в помічники мовчазного і спритного Кілтера, Володар Нуків — Петера, чи не нейстарішого з усіх нуків, а Повелитель Рілсів — Нутера, якого серед інших рілсів вирізняла дуже гарна вдача. А Фея-Королева вирядила Санта-Клаусові у помічниці Віску — маленьку, бешкетливу, але дуже симпатичну фею, котра зналася на дітворі не гірше від самого Санта-Клауса.
Ці помічники допомагали майструвати іграшки, прибирали у хаті, доглядали за саньми та упряжжю, і Санта-Клаусу стало куди простіше поповнювати свої запаси іграшок. Знову, як і раніше, потяглися щасливі безтурботні дні.
Проте змінилося кілька людських поколінь, і знову довелося ламати голову над тим, що робити: чисельність людей на землі зростала з неймовірною швидкістю, і що не рік, то все більше та більше дітей доводилося відвідувати Санта-Клаусу. Коли у якомусь краї міста і села вщерть заповнювалися людьми, вони починали обживати незаймані краї, чоловіки вирубували Акові ліси, пускаючи їх на нові будови, і там, де раніше пишалися гаї та діброви, тепер колосилися хлібні поля та паслися стада худоби.
Ви, мабуть, гадаєте, що Лісовий Господар розгнівався на людей за ці ліси, проте це не так. Мудрість великого Ака була воістину безмежною.