Узяв плащ, зав'язав сандалії, сказав матері слова прощання, яких ніхто ніколи не знатиме.
Розділ IV
ХРЕЩЕННЯ ІСУСА
Ісус поспішає до Іудеї, він прямує до того місця на Йордані, поблизу Витанії, де на нього чекають його перші друзі. Та це не та Витанія, в якій незадовго до смертної години вклонятимуться йому останні його друзі.
Чи йде він сам, чи з іншими назарянами, яких притягує хрещення Йоана? Своїм серцем він знає учнів Хрестителя, що прийшли з Вифсаїди до Витанії і, як тільки побачать Ісуса, залишать Предтечу. А серед них найбільш улюблений — син Заведея...
Та коли Христос уперше наближається до нього, Йоан Хреститель самотній, він його ще не знає. Лише згодом вигукне: "Оце Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу!" Як кожен побожний ізраїльтянин, Ісус покоряється ритуальному хрещенню; немовби мав змити з себе якісь гріхи. Синові людському треба було зробити цей перший крок, з'явитися над людською масою, в яку він був захований тридцять років тому глибше, ніж зерно у землю, втаємничений більше, ніж сьогодні в Євхаристії. Та йому не годилося виходити на узвишшя і кричати: "Я Христос, Син Божий". Ісус скидає з себе одяг, входить у воду, не зважаючи на Йоана, який стримує його від цього. І тоді Дух Святий покриває його своїми крильми, тінь яких затріпотіла тридцять років тому назад на Діві, аби вона породила дитятко. Йоан Хреститель чує голос (а може, інші також почули його): "Ти син мій улюблений..." І Син людський пішов у пустелю, де блукає
диявол і спокушає цього небезпечного незнайомця.
і
ПЕРШЕ ПОКЛИКАННЯ
Після сорокаденного посту і споглядання Ісус вернувся на місце хрещення. Він знав наперед, для якої саме зустрічі. "Ось Агнець Божий!" — мовив пророк (звичайно, напівголосно), бачачи, як той наближається до нього. Тепер уже біля Йоана були двоє його учнів. Вони глянули на Ісуса, і цього погляду вистачало — вони пішли за ним туди, де він жив. Один з них був Андрій, другий — Йоан, син Зебедея. "Подивившись на нього, Ісус його полюбив". Те, що написано тут про багатого юнака, який відійшов у смутку, лише мається на думці... Що робив Ісус, аби стримати їх? Побачивши, що вони йдуть за ним, спитав: "Чого ви шукаєте?" А вони відповіли йому: "Учителю, де ти живеш?" Він говорить до них: "Ходіть і побачите!" Ті пішли й побачили, де він жив, і в нього той день перебули. "Було ж коло години десятої".
Слова, що хвилюють,як і настанови Христа. Де він живе? В пустелі, повній каміння, яке диявол підбурює його перетворити на хліб. Під час цієї першої зустрічі, провісниці Ви-танії, між Христом і учнями виникає дивна, нелюдська любов. Уже розгоряється запалений вогонь, перекидаючись з гілки на гілку, від душі до душі: Андрій повідомляє братові, що знайшов Христа, і проводить у пустелю Симона, якого Ісус від того дня називає Кефою.
На другий день вогонь розгоряється ще більше, охоплюючи й Филипа (як і Андрій та Петро, він був з Вифсаїди). Ми не знаємо, якими словами чи діями Ісус привернув його до себе. Але вогонь уже перекидається від Филипа ^о Ната-наїла. Це нове дерево загоряється не одразу: Натанаїл тямить у Писанні й тому заперечує: "А що доброго може бути з Назарета?" А приятель лише сказав йому: "Прийди і подивись!" (
Чи вистачало призначеній душі лише побачити Ісуса, щоб визнати його? Ні, Ісус подавав їй знак. Знак, поданий Натанаїлові, невдовзі переконав і самарянку. "Звідки знаєш мене?",— недовірливо спитав Натанаїл. "Перш ніж Филип закликав тебе, бачив я, як ти був під смоковницею". Натанаїл зразу ж відповів: "Учителю, ти Син Божий".
Зовсім не важливо, що таємне діло, яке сповнялося під смоковницею, не було виявлене. Але Натанаїл, який своїми найпотаємнішими чуттями відданий цій людині, почувається відкритим перед нею, як почуває себе найбільший грішник з-поміж нас, коли падає навколішки, визнаючи свої гріхи, або ж звертає обличчя до Святих Дарів. Кому тільки не. подавав Христос за свого земного життя цей знак, який кидав долілиць простих і щирих людей? Він відповість на най-потаємніші думки книжників і— фарисеїв, однак вони не вдарять себе в груди, а побачать у ньому лише підступність Вельзевула. Більше, аніж їхнє невір'я, Христа дивує віра смиренного Натанаїла; уявляємо, як усміхнувся до нього Ісус, промовляючи слова: "Тому що я сказав тобі: бачив тебе під смоковницею, то й віриш! Бачитимеш ще більше..."
Можливо, тоді, коли відбувалася ця зустріч з Натанаїлом, Ісус уже покинув пустелю, де він постив упродовж сорока днів і переборював спокуси князя темряви. Піднімаючись уздовж Йордану через Архелаїду та Скіфополь, він досяг Тиверіадського озера і Вифсаїди — батьківщини учнів, яких недавно забрав у Йоана. Ще не пробила для них година остаточного відходу: човни та сіті ще трохи затримують їх; це лише перше покликання.
Ми не знаємо нічого про почуття залишеного Предтечі; хіба що в оточенні Йоана проявиться певна неприязнь до учнів Ісуса. Але Син людський приходить, наче злодій, і, забравши гаряче любиму душу, не озирається на тих, кого лишив у* самотності. Його благодать діє у глибині сердець тих, хто позбавлений сина чи доньки; його розрада приходить іншими, незвичними для нас шляхами. Ніщо так не чуже для нього, як протести, виправдання, сльози. Через століття, упродовж яких тьмянів його образ, нам треба збагнути цього тихого і невблаганного іудея, котрий прийшов, як він сам говорить, розділити людей і з самого початку робить це з видимим завзяттям, з показною байдужістю Бога до цього Предтечі, до цього Хрестителя, у якого він відібрав його найкращих друзів. Незабаром він гукатиме про це на всіх перехрестях: "Я приніс не мир, а меч". Він вимагає, щоб йому віддали перевагу перед найближчими родичами і навіть перед таким учителем, як Предтеча, щоб покинули їх і йшли слідом за ним.
Розділ V
КАНА
Блідий від посту і змагання із сатаною, Ісус пішов уздовж Йордану зі своїми новими друзями і досяг Тиверіадського озера. Був з ним Йоан, син Зебедея, найулюбленіший з-поміж інших; були також Андрій, Симон-Петро, Натанаїл, званий також Варфоломієм. Кожен з них уперше переживав цю драму, яку Христос приніс у світ і яку й сьогодні грають повсюдно, де славиться ім'я Ісусове: покликання, заклик, заперечення бідних людей, сповнених щоденних клопотів, пригнічених тисячею обов'язків. їх особливо стримують кровні зв'язки, які неволять серця, і водночас вони призначені для дивної чистоти. Однак тут, на березі озера, ці люди щасливі на самоті з Христом. Усі вони — і апостоли, і Учитель, який їх покликав, живуть тут у благодаті.