Але не гаразд ужите багатство часто призводить до великих невдач; так було й зо мною. Другого року я щасливо продовжував працювати на своїй плантації і зібрав п'ятдесят великих паків тютюну, крім тих, що роздав сусідам в обмін на речі першої потреби. Всі ці п'ятдесят паків, вагою по сто фунтів кожний, лежали в мене готові, дожидаючи повороту кораблів із Лісабона. Підприємство моє ширилось, і в міру того, як я багатів, голова моя сповнялась планами та проектами, нездійсненними при тих засобах, що були в моєму розпорядженні. Такі плани часто спричинялися до банкрутства найбільших багачів. Коли б я лишився в своєму тодішньому становищі, я, мабуть, дочекався б тих радощів життя, про які так переконливо говорив мені мій батько, як про постійних супутників такого тихого, скромного існування та середнього стану в суспільстві. Та доля судила мені інше: як і раніше, я сам був винний в усіх моїх нещастях. І мовби для того, щоб збільшити мою помилку та подвоїти каяття (а для нього я мав у своїй майбутній біді багато дозвілля), всі мої невдачі були виключно наслідком мого непоборного нахилу до подорожей, якому я віддавався з шаленою впертістю, хоч перед моїми очима завжди була найяскравіша картина корисного й щасливого життя. Треба було тільки продовжувати те, що я почав, скориставшись усіма благами, якими так щедро обдаровували мене природа та провидіння, і виконувати свої обов'язки.
Як і тоді, коли я тікав від батьків, я й тепер не був вдоволений. Я відмовився від можливого достатку, а може, й багатства з своєї нової плантації тільки через те, що мене охопило нерозсудливе й нестримне бажання піднестись вище, ніж припускала природа речей. Таким чином, я знову кинувся в найглибший вир нещасть людських, у який, мабуть, не падала жодна людина і з якого навряд чи можна було вийти живому та здоровому.
Переходжу тепер до подробиць цієї частини мого оповідання. Не дивно, що, проживши в Бразилії майже чотири роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, я не тільки навчився місцевої мови, але й познайомився та заприятелював з моїми товаришами-плантаторами, а також із купцями з Сан-Сальвадора, найближчого [38] до нас порту. Зустрічаючися з ними, я часто розповідав про свої дві подорожі до Гвінеї, про торгівлю з тамтешніми неграми та про те, як легко купити там за дрібничку — намисто, іграшки, ножі, ножиці, сокири, скельця тощо — не тільки золотий пісок, зерно і слонову кість, але й багато невільників для роботи в Бразилії.
Вони завжди дуже повільно слухали мої оповідання, особливо коли мова йшла про купівлю невільників. За тих часів торгівля ними була дуже обмежена й потребувала так званого "асієнто", тобто дозволу від іспанського або португальського короля; тому негрів привозили рідко, і вони були надзвичайно дорогі.
Трапилось так, що після дуже серйозної розмови на цю тему в товаристві кількох купців та плантаторів із числа моїх знайомих троє з них другого дня вранці завітали до мене й сказали, що, обміркувавши гаразд усе сказане мною напередодні, вони прийшли зробити мені таємну пропозицію. Взявши з мене слово честі, що наша розмова лишиться в секреті, вони сказали, що мають на думці вирядити до Гвінеї корабель за неграми. Всі вони, як і я, мають плантації й нічого не потребують так, як робочих рук. Торгувати невільниками надто непевна справа, і вони не зможуть одверто продавати негрів, вернувшись до Бразилії, а тому хочуть зробити тільки один рейс, потай привезти негрів і розподілити їх між собою для своїх плантацій. Одно слово, питання полягало в тому, чи згоджусь я поступити до них на корабель наглядачем, щоб узяти на себе торгову частину справи на берегах Гвінеї. Вони запропонували мені однакову з іншими кількість негрів, причому з мого боку не треба було нічого вкладати в цю справу.
Це була, слід визнати, чудова пропозиція, коли б її зробили людині, що не має власної плантації, яку треба доглядати і яка забрала вже багато капіталу, обіцяючи в майбутньому стати дуже прибутковою. Я саме й мав таку плантацію, і мені треба було тільки попрацювати ще три або чотири роки, виправити з Англії; останні сто фунтів стерлінгів і розширяти плантацію: далі,— разом з цими грішми я мав би тисячі чотири фунтів, і мій капітал дедалі б зростав. Отже, для мене думка про таку подорож була просто злочином.
Та мені на роду було написано бути причиною своєї власної загибелі. Як і раніше, коли я не мав сили подолати свій нахил до подорожей і добрі поради мого [39] батька пропали марно, так і тепер я не міг опиратись зробленій мені пропозиції. Я відповів, що охоче поїду, коли на час моєї відсутності вони візьмуться доглядати мого майна та порядкувати ним за моїми вказівками. Вени урочисто пообіцяли мені, скріпивши свою обіцянку писаним зобов'язанням. Я ж написав формальний заповіт на випадок своєї смерті. Плантацію та рухоме майно я відписав капітанові корабля, що врятував моє життя, зобов'язавши його половину мого рухомого майна відіслати до Англії.
Одно слово, я вжив усіх заходів, щоб зберегти своє рухоме майно й підтримати порядок на плантації. Коли б я виявив хоч половину такої мудрої обачності щодо своєї власної користі, коли б я так само яскраво уявляв те, що я повинен і чого не повинен робити, я, певне, не кинув би цього вдало розпочатого діла, не знехтував би такими сприятливими перспективами і не пустився б у море з його повсякчасними небезпеками, не кажучи вже про те, що в мене були особливі підстави сподіватись усякого лиха від майбутньої подорожі. Та на мене натиснули, і я сліпо скорився велінням своєї фантазії, а не розуму. Отже, корабель був споряджений, навантажений відповідними товарами, і все було влаштовано за взаємною угодою учасників подорожі. Лихої години, 1 вересня 1659 року, я вступив на корабель. Це було того самого дня, якого я, вісім років тому, втік від батька та матері в Гулль, того, дня, коли я повстав проти батьківської волі і так безглуздо розпорядився своєю долею.
Наше судно мало щось із сто двадцять тонн місткості. На ньому було шість гармат і чотирнадцять чоловік екіпажу, не рахуючи капітана, юнги та мене. Важкого вантажу в нас не було, бо весь вантаж складався з різних дрібних виробів, годящих для торгівлі з неграми,— намиста, шматочків скла, черепашок, люстерок, ножів, ножиць, сокир тощо.