"Гаразд,— дивлячись на стріли, міркував полковник Лапшин,— з Фі люковим якось обійдеться. Головне — вчасно сказати "слухаюсь!", а там можна й не виконувати".
Опритомнівши, капітан Миляга довго не міг розплющити очі. Голова тріщала від болю, капітан намагався і не міг згадати, де це і з ким він так набрався. Він похитав головою, розплющив очі, але негайно заплющив їх знову, побачивши щось таке, що побачити зовсім не сподівався. Угледів він, що знаходиться в якомусь чи то сараї, чи то коморі. В дальньому кутку на снарядному ящику сидів білявий, років двадцяти хлопчина в плащ-накидці і щось писав, поклавши на коліно планшет і папір. В іншому кутку біля напіввідчи-нених дверей спиною до капітана сидів.ще один чоловік з гвинтівкою. Капітан став позирати туди й сюди, не розуміючи, в чому річ. Потім звідкілясь з глибини мозку виринув спомин, нібито він кудись їхав і не доїхав. Якийсь черво-ноармієць з якоюсь жінкою... Ага, Чонкін. Тепер капітан згадав усе, крім останніх хвилин. Згадав, як він попросився до нужника, як перерізав мотузку і прив'язав замість себе кабана. Відтак він повз городом, лив дощ, і була багнюка. Була багнюка... Капітан обмацав себе. Дійсно, гімнастерка і штани; асе замащене багнюкою, яка, правда, вже стала підсихати. Але що ж відбувалося далі? І як він сюди потрапив? І хто ці люди? Капітан почав розглядати білявого хлопчину. Очевидно, військовий. Судячи з обстановки, це якась польова частина. Але звідкіля може взятися польова, коли до фронту далеко, а він нещодавно повз городом, навіть багнюка не встигла підсохнути? Літаком, чи що, його сюди доставили? Капітан став з-під напівзаплющених повік стежити за білявим. Білявий одірвався від паперу, поглянув на капітана. Погляди їхні зустрілися. Білявий посміхнувся.
— Гутен морген,— мовив він несподівано.
Капітан знову опустив повіки й почав неквапливо міркувати. Що сказав цей білявий? Якісь дивні неросійські.слова. Здається, це німецькою. З туману випливла згадка. Вісімнадцятий рік, українська мазанка, і якийсь рудий німець в окулярах, котрий стоїть на постої у них, у цій мазанці, вранці, виходячи з сусідньої кімнати в спідній сорочці, каже матері:
— Гутен морген, фрау Милег,— вимовляючи прізвище на німецький штиб.
Рудий був німцем, отже, говорив німецькою. Цей також говорить німецькою. Раз він говорить німецькою, значить, він німець. (За час служби в органах капітан Миляга навчився логічно мислити). Виходить, він, капітан Миляга, якимось чином потрапив у полон до німців. Хотілося б, щоб це було не так, але правді треба дивитися в вічі. (Очі його були в цей час заплющені). З преси капітан Миляга знав, що працівників Установи і комуністів німці не щадять. У даному разі Миляга був і тим, і другим. І партквиток мав, ніби на зло, в кишені. Правда, членські внески не сплачено з квітня, але хто стане вдаватися до таких дрібниць?
Капітан знову розплющив очі і всміхнувся білявому, немов приємному співрозмовнику.
— Гутен морген, херр,— згадав він ще одне слово, хоча й не був певен, що воно досить пристойне.
Тим часом молодший лейтенант Букашев теж з муками пригадував німецькі слова, складаючи найпростішу фразу:
— Комен зі херр.
"Мабуть, він хоче, аби я до нього підійшов",— здогадався капітан, відзначивши цодумки, що слово "херр" зазвичай вживається, коли білявий його вимовляє.
Капітан підвівся, долаючи запаморочення, і присунувся до столу, привітно усміхаючись білявому. Той на усмішку не відповів і похмуро запропонував:
— Зітцен зі.
Капітан зрозумів, що йому пропонують сісти, але, озирнувшись довкола і не помітивши нічого схожого на табуретку чи стілець, ввічливо подякував кивком голови і прикладанням долоні до того місця, де в нормальної людини має бути серце. Наступне запитання "Намен?" не було капітану зрозуміле, однак він гюдумки прикинув, яке перше запитання можуть задати на допиті, збагнув, що питати мають про прізвище допитуваного, замислився. Приховати свою належність до органів чи до партії неможливо, про перше свідчить форма, друге з'ясується при поверховому обшуку. І він згадав свою фразу, якою розпочинав допити: "Щиросердне зізнання може полегшити вашу долю". З практики він знав, що щиросердне зізнання нічиєї долі ще не полегшило, проте інших надій не було, а ця була бодай якась. Ще жевріло сподівання на те, що німці народ культурний, може,в них усе не так.
— Намен? — нетерпляче повторив молодший лейтенант, не бувши певен, що правильно вимовляє слово.— Ду намен? Зі намен?
Треба відповідати, аби не дратувати білявого.
— їх бін капітан Миляга,— заквапився він.— Миллег,
Миллег. Ферштейн? — Усе ж декілька німецьких слів він знав.
"Капітан Миллег",— записав лейтенант у протоколі допиту перші дані. І звів очі на полоненого, не знаючи, як запитати про рід військ, у яких той служить.
Але той випередив його і швидко почав давати свідчення.
— їх бін іст арбайтен... арбайтен, ферштейн?..— капітан зобразив руками якусь роботу, чи то копання городу, чи то пиляння терпугом.— їх бін іст арбайтен...— він замислився, як назвати свою Установу, і раптом знайшов несподіваний еквівалент.— їх бін арбайтен ін руссіш гестапо.
— Гестапо? — спохмурнів білявий, зрозумівши слова допитуваного по-своєму.— Ду комуністен стрелірт, паф-паф?
— Я, я,— охоче підтвердив капітан.— Унд комуністен, унд безпартійнен,— всіх розстрелірт, паф-паф,— зображаючи стрільбу з пістолета, капітан вимахував правою рукою. Далі він хотів повідомити допитувачу, що в нього великий досвід боротьби з комуністами і він, капітан Миляга, міг би принести певну користь німецькій Установі, але не знав, як висловити таку складну думку.
Молодший лейтенант тим часом записував у протоколі допиту:
"Капітан Миллег під час служби в гестапо розстрілював комуністів і безпартійних..."
Він відчував, як ненависть до цього гестапівця зростає в його грудях. "Зараз я його пристрелю",— подумав Бука-шев. Рука вже потяглася до кобури, але враз молодший лейтенант згадав, що треба вести допит і не давати волі почуттям. Він стримався і задав наступне запитання:
— Вот іст ваш фербанд дислоцірт?
Капітан дивився на білявого, всміхався, силкуючись зрозуміти, але нічого не збагнув. Він здогадався тільки, що мова йде про якусь, напевне, банду.