АНДРЕА.
"О рання-рань початку!
О свіжий подих вітру
Від берегів нових!"
Але ж пийте молоко, бо скоро знов прийдуть люди.
ГАЛІЛЕЙ. А ти добре втямив те, про що я тобі казав учора?
АНДРЕА. Про що? Про оте Копернікове крутіння?
ГАЛІЛЕЙ. Еге!
АНДРЕА. Ні. Хіба я можу це зрозуміти? Це ж важко, а мені в жовтні буде тільки одинадцять.
ГАЛІЛЕЙ. Я хочу, щоб ти це зрозумів. І щоб усі це зрозуміли. Саме для того ж я й працюю, і купую дорогі книжки, замість платити за молоко.
АНДРЕА. Але ж я бачу на власні очі, що Сонце увечері не там, де вранці. Воно ж не може спинитись, ніколи в світі!
ГАЛІЛЕЙ. Він бачить! Що ти бачиш? Ти нічого не бачиш, тільки лупаєш очима. А треба бачити. (Ставить залізний умивальник посеред кімнати). Нехай це буде Сонце. Сідай. (Андреа сідає на стілець, Галілей стає позаду нього). Де Сонце, справа чи зліва?
АНДРЕА. Зліва.
ГАЛІЛЕЙ. А як воно опиниться справа?
АНДРЕА. Звісно, коли ви його перенесете вправо.
ГАЛІЛЕЙ. І тільки? А коли так? (Бере його разом зі стільцем і робить ним півоберта). Де тепер Сонце?
АНДРЕА. Справа.
ГАЛІЛЕЙ. А воно рухалось?
АНДРЕА. Що ні, то ні.
ГАЛІЛЕЙ. А що рухалось?
АНДРЕА. Я.
ГАЛІЛЕЙ (Гримає). Неправда твоя! Дурню! Стілець!
АНДРЕА. Але ж і я з ним разом!
ГАЛІЛЕЙ. Звичайно. Стілець — це Земля. А ти — на ній.
СИНЬЙОРА САРТІ (увійшла, щоб прибрати ліжко). Що ви коїте з моїм сином, синьойре Галілео?
ГАЛІЛЕЙ. Я вчу його бачити, Сарті.
СИНЬЙОРА САРТІ. Тим, що волочите його по кімнаті?
АНДРЕА. Не треба, мамо, ти цього не втямиш.
СИНЬЙОРА САРТІ. Овва! А ти вже втямиш, аякже! До вас прийшов молодий синьйор, хоче вчитись. Дуже гарно вбраний, і з рекомендаційним листом. (Подає). Ви довчите мого Андреа до того, що він скаже: двічі по два є п’ять. Він уже й так плутає все, що ви йому кажете. Вчора увечері він доводив мені, що буцім-то Земля крутиться навколо Сонця. Він твердо переконаний, що це якийсь там пан Кіпернікус обчислив.
АНДРЕА. А хіба ж Кіпернікус не обчислив цього, синьйоре Галілео? Ну, скажіть їй самі!
СИНЬЙОРА САРТІ. Як?! Ви справді втовкмачуєте йому в голову такі дурниці? Та він ще вибовкне це в школі, а тоді духовні синьйори прийдуть до мене скаржитися, що він верзе всяку нечестиву нісенітницю. Майте сором, синьйоре Галілео!
ГАЛІЛЕЙ (снідає). Синьйоро Сарті, на підставі наших досліджень ми — Андреа і я — після палкої дискусії зробили відкриття, яке ми більше не в силі тримати в секреті від світу. Настав новий час, велика доба, за якої жити просто приємно.
СИНЬЙОРА САРТІ. Он як! Ну, раз так, то є надія, що ми, нарешті, зможемо сплатити молочареві борг, синьйоре Галілео. (Показуючи на листа). Зробіть мені цю єдину ласку — не відсилайте хоч цього учня. Я все думаю про гроші за молоко. (Виходить).
ГАЛІЛЕЙ (сміючись). Дайте мені принаймні випити це молоко. (До Андреа). Все ж таки ми вчора дещо зрозуміли!
АНДРЕА. Я їй так сказав тільки для того, щоб її здивувати. Але це ж не так. Ви ж обернули стілець боком, а не отак (показує поступове обертання руками). Бо так би я упав зі стільця, і це — факт. Чому ви не перевернули стільця? Бо тоді було б доведено, що я і з Землі впав би. От що!
ГАЛІЛЕЙ. Я ж тобі довів...
АНДРЕА. Але минулої ночі я дійшов такої думки: коли б Земля оберталася так, то я провисів би цілу ніч головою донизу. А це — факт.
ГАЛІЛЕЙ (бере зі столу яблуко). Отже, це буде Земля...
АНДРЕА. От не беріть ви завше такі приклади, синьйоре Галілео. Так ви будь-що доведете.
ГАЛІЛЕЙ. Гаразд. (Кладе яблуко назад).
АНДРЕА. Прикладами ви завше зможете все довести, ви хитрий. Я ж не можу тягати свою матір на стільці, як ото ви мене. Бачте, який це поганий приклад. Ну, а що з того, коли яблуко буде Землею? Що з того?
ГАЛІЛЕЙ (сміється). Та ти ж не хочеш цього знати.
АНДРЕА. Візьміть його знову. Як же це так, що я не висну вночі головою донизу?
ГАЛІЛЕЙ. Ось як: це Земля, а тут стоїш ти. (Застромлює в яблуко скіпочку, відколоту від поліна, взятого коло печі). А тепер Земля обертається.
АНДРЕА. А тепер я висну вниз головою.
ГАЛІЛЕЙ. Як то? Ану дивись добре. Де зараз голова?
АНДРЕА (показує на яблуці). Ось тут. Унизу.
ГАЛІЛЕЙ. Що? (Обертає яблуко назад). Хіба голова не на тому ж місці? Хіба ноги не внизу? Може, коли я обертаю, ти так стоїш?.. (Виймає скіпку і перевертає її).
АНДРЕА. Ні. А чому ж я зовсім не помічаю обертання?
ГАЛІЛЕЙ. Бо ти обертаєшся із Землею разом. Ти, і повітря над тобою, і все, що на земній кулі.
АНДРЕА. А чому видає так, ніби Сонце ходить?
ГАЛІЛЕЙ (знов обертає яблуко зі скіпкою). Значить, під собою ти бачиш Землю, вона завжди під тобою, і для тебе вона нерухома. А тепер поглянь угору. Ось лампа над твоєю головою, а вже, коли я оберну, то що тепер над твоєю головою? Отже, що тепер вгорі?
АНДРЕА (повертається слідом за ним). Піч.
ГАЛІЛЕЙ. А де лампа?
АНДРЕА. Внизу.
ГАЛІЛЕЙ. Ага! То ж бо й є!
АНДРЕА. Здорово! Ото вона здивується!
Входить ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ, багатий юнак.
ГАЛІЛЕЙ. У нас тут просто, як у млині.
ЛЮДОВИКО. Добрий ранок, синьйоре. Мене звуть Людовико Марсілі.
ГАЛІЛЕЙ (читаючи про себе рекомендаційний лист). Ви були в Голландії?
ЛЮДОВИКО. Де я багато чував про вас, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Ваша родина має маєтності в Кампаньї?
ЛЮДОВИКО. Матері забаглося, аби я трохи світа побачив, почув, що в світі трапляється і таке інше...
ГАЛІЛЕЙ. А в Голландії ви почули, що в Італії, наприклад, трапляюсь я?
ЛЮДОВИКО. А раз мати бажає, щоб я і з науками зазнайомився...
ГАЛІЛЕЙ. Приватні уроки — десять скуді за місяць.
ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре.
ГАЛІЛЕЙ. До чого маєте хист?
ЛЮДОВИКО. До коней.
ГАЛІЛЕЙ. Ах, так?
ЛЮДОВИКО. Я до наук не здатний, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. А в такому разі п’ятнадцять скуді на місяць.
ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Я зможу приймати вас тільки зрання. Це вже замість тебе, Андреа. З тобою вже не випадає вчитись. Бач, ти ж не платиш.
АНДРЕА. То я вже піду. Можна, я візьму це яблуко?
ГАЛІЛЕЙ. Бери.
Андреа виходить.
ЛЮДОВИКО. Вам доведеться набратися зо мною терпіння. Головне, що в науках завжди виходить не так, як підказує здоровий глузд. Візьміть, наприклад, цю сміховинну трубу, що її продають в Амстердамі. Я уважно роздивився. Шкіряна трубка з зеленої шкіри, а в ній дві лінзи: одна така (показує руками ввігнуту лінзу), а друга (показує опуклу) отака. Кажуть, одна збільшує, а друга зменшує. Кожна розумна людина збагнула б, що вони вирівнюють одна одну. Аж ні. Крізь цю штуку все ніби побільшується уп’ятеро. Така ваша наука.