— Раніше ходила...— Жінка говорила одноманітним, здушеним голосом.— Добряче мене ганяли... Поки сюди переїхала, довго дитину на руках носила... Втомили мене ті прогулянки...
Чоловік не сподівався цього. Дивна розмова... Якщо й далі так буде, то він не знатиме, що відповідати.
Так... років десять тому, коли все лежало в руїнах, кожен хотів мати право нікуди не ходити. Такою їм здавалася свобода. Але чи можна стверджувати, що тепер люди вже перенаситилися цією свободою? Зрештою, хіба не гра в піжмурки з власними химерами втомила тебе й погнала на ці дюни?.. Пісок... Нестримний рух піщинок із середнім діаметром одна восьма міліметра. Це негатив його автопортрета навиворіт, автопортрета того, хто несамовито чіплявся за ту, колишню, свободу... Щоправда, навіть діти, які довго мріяли про захоплюючу екскурсію, ридма ридають, коли загубляться в дорозі.
Раптом жінка змінила тон і спитала:
— Як почуваєте себе? Добре?
І чого вона клеїть із себе дурня?.. Чоловіка охопила лють; Скрутити б їй руки, кинути на землю і примусити розповісти всю правду. Від такої думки волосся в нього настовбурчилось, а шкіра зашелестіла так, наче з неї здирали засохлий клей. Мабуть, слова "скрутити їй руки" несамохіть викликали в його уяві шкіру. Зненацька жінка перетворилася в силует, відірваний від тла. Двадцятирічного чоловіка збуджують думки. Сорокарічного — збуджує шкіра. А от для тридцятирічного найнебезпечнішими є обриси жіночого тіла... Мабуть, він зміг би обійняти її так легко, як себе самого... Але ж За нею стежить безліч людей. Нитками своїх поглядів вони водять нею, мов лялькою-маріонеткою... Якби він обійняв її, то й ним водили б... Тоді його брехня про те, що в нього пошкоджений хребет, ураз виявиться. А йому аж ніяк не хочеться перекреслити своє дотеперішнє життя!
Жінка підповзла. її округлі коліна притиснулися до його стегна. В повітрі навколо нього поплив густий, прілий запах, що накопичився в її роті, носі, під пахвами, в усьому її тілі, коли вона спала. От зараз її несміливі, гарячі як вогонь пальці почнуть ковзати вздовж хребта. Чоловік напружився.
Раптом пальці торкнулися його боку. Чоловік ойкнув: — Не лоскочіть!
Жінка засміялася. Вона ніби загравала й водночас соромилася свого вчинку. Все сталося так несподівано, що він і не встиг нічого збагнути. Власне, що вона хотіла цим сказати?.. Зробила це навмисне чи ненароком?.. А ще недавно ледве розплющила очі й насилу встала... Здається, і того першого вечора, проходячи повз нього, тицьнула його в бік пальцями і так само дивно хихикнула... Невже цьому жесту вона надавала якогось особливого смислу?
А може, вона не вірила, що він хворий, і захотіла перевірити свою підозру?.. Можливо... Треба пильнуватись. Кінець кінцем, жінчина спокуса виявиться пасткою — так
комахоїдні рослини запахом нектару заманюють свою жертву... Сама посіє зерна ганьби,— мовляв, її зґвалтовано,— а тоді ланцюгом шантажу зв'яже йому руки й ноги.
13
Він почав танути, наче віск. Із шкіри сочився піт. Годинник зупинився, і чоловік не знав, котра година. Над ямою, видно, був ще день, а внизу, на глибині двадцять метрів, уже сутеніло.
Жінка ще спала як убита. Мабуть, їй щось снилося, бо її руки й ноги раз по раз смикалися. Хоч скільки старайся, а тепер її не розбудиш.
Сам він добре виспався. Підвівся і виставив тіло на вітер. Коли у сні перевертався з боку на бік, рушник, видно, зсунувся з обличчя, і тепер за вухами, коло носа, в кутиках рота налипло стільки піску, хоч зішкрябуй. Чоловік закапав очі ліками і натиснув на повіки кінчиком рушника. Після кількаразового повторення цієї процедури очі нарешті повністю розплющилися. Та от біда, очних капель вистачить лише на два-три дні! Вже з цих міркувань хотілося покласти край невизначеності свого становища. Він обважнів, наче лежав у залізному панцирі на магнітному ліжку. Напружив зір і в блідому світлі, що проникало крізь двері, вгледів маленькі, як лапки здохлої мухи, ієрогліфи.
Правду кажучи, треба було попросити жінку почитати йому газету вдень. Тоді убив би двох зайців одним пострілом: дізнався б, що діється у світі, й не дав би їй спати. Та, на жаль, сам раніше заснув. Дарма старався, знову наробив дурниць!
Через це й сьогодні вночі доведеться мучитись від нестерпного безсоння. Він спробує рахувати назад від ста до одиниці розмірено, як дихає. Пройде неквапно знайомою дорогою від пансіону до школи. Перебере у пам'яті назви всіх відомих йому комах і розкладе їх за родинами та рядами.
Та, коли зрозуміє, що марно старався, відчує глибоку досаду. Приглушений шум вітру над краєм ями... Шурхіт лопати, що врізається у вологий пісок... Далекий собачий' гавкіт... Невиразний гомін, тремтливий, мов полум'я свічки... Безперервне тертя піску, як напилка, об кінчики нервів... Все це доведеться покірно терпіти.
Припустімо, що він таки витримає... Та як тільки яскраво-синє світло зникло за верхнім краєм ями, чоловік почав двобій із сном, який засмоктувався в його тіло, наче вода в губку. Якщо йому не вдасться розірвати це зачароване коло, то є загроза, що піщинки зупинять не тільки годинника, але й сам час.
І в газеті не було нічого нового. Майже не помічалося, що відтоді минув цілий тиждень. Якщо вважати газету вікном у зовнішній світ, то це означає, що його шибки, мабуть, із матового скла.
"Фінансові зловживання перекинулися в муніципалітет... Університетське місто стає промисловим центром... Підприємства закриваються. Рішення Генеральної ради профспілок очікується днями... Мати задушила двох дітей, а сама отруїлася... Щоразу частішають крадіжки автомобілів. Новий стиль життя — нові злочини?.. Протягом трьох років невідома дівчина присилала у поліцейську будку квіти... Бюджетні труднощі Олімпійських ігор у Токіо... Таємничий убивця зарізав сьогодні двох дівчат... Надуживання снотворним — шкода здоров'ю університетської молоді... І на біржі подув осінній вітер... Славетний тенор-саксофоніст Блу Джексон прибуває до Японії... Нові заворушення в Південній Африці. 280 вбитих і поранених... У злодійській школі навчання безплатне. Свідоцтво видається після випробування..."