19
Те, що сильні раси північної Європи не відштовхнули християнського бога, не робить ніякої честі їхнім релігійним здібностям – не кажучи вже про їхній смак. Вони б мали впоратись із таким недужим, старим і немічним поріддям decadence'y. За те, що вони з ним не впорались, на них упало прокляття: недуга, тлінність і суперечливість просякли всі їхні інстинкти, – відтоді вони не створили жодного бога! Минуло майже дві тисячі років – і нема ні одного нового бога! Але одвічно й незмінно, немов обумовлений правом, як ultimatum і maximum боготворчої сили, як creator spiritus[13] у людях постає жалюгідний бог християнського монотонотеїзму! В цьому покручі занепаду і пустки, поняття і його протилежності освячено всі інстинкти decadence'y, будь-яку полохливість і душевну втому!..
20
Засудивши християнство, я аж ніяк не хочу покривдити споріднену релігію, яка кількістю вірних навіть перевершує його, – буддизм. Обидві релігії нігілістичні – це релігії decadence'y, й усе ж вони значно відмінні одна від одної. Критики християнства повинні від щирого серця подякувати індійським ученим за те, що можуть тепер порівняти ці дві релігії. Буддизм незмірно реалістичніший від християнства: йому віддавна притаманний об'єктивний і холодний розгляд питань, пов'язаних із тілом, він був наслідком кількасотрічного розвитку філософської думки; коли він постав, поняття "бог" було вже вироблене. Буддизм – це єдина власне позитивістська релігія з усіх, що були в історії; навіть у своїй теорії пізнання (крайній феноменалізм) він проголошує війну не "гріхові", а, цілком визнаючи дійсність, "стражданню". Він – і в цьому його глибока відмінність від християнства – вже поминув самооману моральних уявлень і, якщо сказати моєю мовою, стоїть по той бік добра і зла. Ось два фізіологічні стани, на які він спирається і на яких невпинно зосереджує увагу: по-перше, надмірна подразливість почуттів, яка проступає витонченою вразливістю; по-друге, надмірне поривання в сфери духу, надто довге життя в царині понять і логічних операцій, унаслідок чого особисті інстинкти занедбуються заради всіляких "безособистих" кривд (з досвіду принаймні дехто з моїх читачів – як і я сам – знає про "об'єктивність" цих станів). Такі фізіологічні стани пригнічують людину: саме від цього з гігієнічних міркувань застерігає Будда. Натомість він надає простору життю, робить його мандрівним; радить бути стриманим у їжі й уникати певного харчу; остерігатися spirituosa[14]; стримувати всі почуття, не гніватись і не шаленіти: не перейматися ні собою, ні іншими. Буддизм вимагає уявлень, які водночас не дають і не відбирають спокою, – винаходить спосіб стерпно ставитись до навколишніх. Добро і доброту він розуміє як запоруку здоров'я. Молитва й аскеза відсутні: нема ніякого категоричного імперативу, взагалі будь-якого примусу, навіть у чернечій громаді (з монастиря можна вийти). Ту надмірну подразливість посилює геть усе, тому буддизм не оголошує війни інакодумцям. Його вчення лише бореться з бажанням помсти, з незичливістю, з ressentiment[15] ("Ворожнечу ворожнечею не долають", – ось що зворушливо й незмінно повторюють у буддизмі). І в цьому є цілковита слушність: з дієтичного погляду саме ці почуття найшкідливіші для здоров'я. Духовне знесилення, яке проступає в надмірній "об'єктивності" (нею зветься занепад індивідуальних інтересів, зневага до особи і зменшення "егоїзму"), буддизм поборює потужним спрямуванням інтересів – навіть духовних – на особу. В буддійському вченні егоїзм – обов'язок: принципи "найголовніше – це потреба" і "як позбутися страждань" визначають і регулюють усю духовну дієту (читачеві, мабуть, пригадується той афінянин, що боровся з чистою "науковістю", – Сократ, який, розглядаючи особистий егоїзм, теж звеличив його і назвав мораллю).
21
Передумовами зародження буддизму були надзвичайно м'який клімат, велика лагідність і терпимість звичаїв, відсутність будь-якого воєнного завзяття; крім того, нове вчення мало своїх прихильників і серед високих, і навіть серед учених верств. Найвищою метою проголосили веселість, спокій і відсутність бажань, – і такої мети досягали. Буддизм – це аж ніяк не релігія, в якій людина лише сподівається сягнути досконалості: досконалість – найпоширеніший стан.
У християнстві на перший план виступають інстинкти поневолених і пригноблених, у ньому шукають зцілення щонайнижчі верстви. І щоб мати якусь роботу, не знудитись до решти, вдаються до казуїстики гріха, до самокритики, інквізиції сумління; в християнстві незмінно підживляють (молитвою) поклоніння могутньому, якого звуть богом; найвище в ньому вважається недосяжним, дарунком, "ласкою". Крім того, бракує ще й прилюдності: цілком християнські тільки криївки й закапелки. Тіло зневажають, гігієну відкидають як чуттєвість; церква бореться навіть із чистотою (першим християнським заходом по тому, як вигнали маврів, було закриття громадських лазень, яких тільки в самій Кордові налічувалося 270). Християнство – це своєрідна жорстокість до себе й до інших; це ненависть до інакодумців, прагнення переслідувати. На першому плані проступили темні і невпокійні уявлення: найдужче жадають досягти епілептичних станів, яким дають щонайпишніші назви, а дієту будують так, щоб вона сприяла різним хворобливим станам і надміру подразнювала нерви. Християнство – смертельний ворог земним володарям, усім "шляхетним", а водночас і приховане, потаємне суперництво з ними (прагнучи захопити лише "душу", їм полишили "тіло"). Християнство – це ненависть до духу, до гордості, смілості, свободи і libertinage[16]; це ненависть до почуттів, усіх чуттєвих радощів, радості взагалі...
22
Християнство, скоро лиш відійшовши від своєї первісної основи – найнижчих верств, підземного царства античності – і пнучись до влади поміж варварських народів, уже не спирається на виснажений люд, а вербує собі вірних поміж диких, несамовитих людей – сильних, але безпорадних. У ньому невдоволеність собою і саме страждання – не надмірна подразливість і вразливість, як у буддистів, а радше навпаки: могутнє жадання завдавати болю, обертати внутрішню напругу в недобрі думки й учинки. Аби запанувати над варварами, християнству були доконечні варварські уявлення й вартості: віддання на пожертву первістка, пиття крові на причасті, зневага до культури і духу; найрізноманітніші тілесні й нетілесні муки, надміру пишний культ. Буддизм – релігія зрілих народів, зичливих і лагідних надміру духовних рас, які занадто вразливі (Європа не доросла до цього ще й досі). Буддизм навертає ті народи до миру і радощів, духовної дієти і певної суворості до тіла. Християнство прагло запанувати над хижаками; зробити їх недужими – спосіб, до якого воно вдавалось, ослаблення – християнський рецепт приборкання, отже, "цивілізації". Буддизм – релігія прикінцевої цивілізаційної втоми, християнство ще ніякої цивілізації не застає і будує її залежно від обставин.