— Він хлопець, хай. Ну, беріть.
— Що вже я собі не думала.
— Хлопцю тра одслужить, щоб знати, це таке діло. Який то мужчина, котрий не служив.
— Як я за нього вже передумала!.. Хоч би з вушком тим якось. Але — ще на місці, поки нікуди не посилають. Пише, до Жовтневих все буде так само. Поки що тихо. Не журіться, мам.
Ярина сіла до грубки, заклавши руки за спину,— трохи того тепла збереглося.
Кухта, помовчавши, таким тверезішим голосом обзивався:
— В колгоспі зара трудно, я вам скажу. З "фембачем не знають: ну що — дадуть, й мови нема Але цей бригадир казиться,— за двох робиш, ще й на людях зло зганяє. А що тобі люди винуваті? Осьо про себе скажу мені та пенсія тра? Але я робить не піду, поки не понагучуються по-людськи балакать. Мені що — я маю. Я жінці сказав: хай лежить. Взяла — постав нове на те місце. В мене то гороху півмішечка, то пашні,— я пристарався. Вже вона стала розуміть. Кажу: хай лежить. Мене осьо, раз, та й заберуть, а ти сама встанеся. Стійте-но, коли це: на збори військові вночі приїхали, забрали в Т^иянів. Кому ти що будеш казати? А ти з двома дітьми, в тебе буде. А шо ж...
— А мені хоч нічого не мать, як таке життя.
— Дивино-ся, Ярино, так не мона. Осьо поставте собі й потрошку замішуйте з картохлею. А тамо ще щось возьмем. Я вам кажу.
Ярині й справді млосно зробилося, але ж що у хаті, то не будеш показувати.
— У мене, Ярино, все є, мені не тра,— помалу вимовляв слова Кухта: і його розморювало. Та й вечір, хоч він тут, на містечку, довший, як там десь по селу, на горі ж; і вата у рамах зробилася рожева — чи то од сонця червоного зимового, чи од калини, на дві купки покладеної.
Ярина хутенько пробралася в сінці й налапала в темному куточку піджака чоловікового, внесла з холоду в хату, й тако, як живий, заворушився в теплі.
"А, все 'ідно він його не носить".
— Йван. Нате-но поміряйте. Це Грицьків.
— Чо це я буду міряти, Яринко! Хай носить чоловік У мене два пінжаки є вдома.
— А проте не такі ж. Поносите ще.
— То син.
— Вони вже малі на сина.— Ярина згорнула піджачка й розгладила складочки. — Осьо я кладу.
— Та нехай.— Кухта одсунувсь на стільчику від стола, нагнувсь до колін, взяв закурив.— А Грицьо що пише?
— Казав, що буде. Я до нього їздила в Житомир. Оно які рамочки привезла, це в них таке роблять.
— То не мона ж, їр.
— Я боялася, а він мені впхнув. Там його хтось знає, то не дивилися.
Кухта згадав за своє; там їм до колгоспу ближче, бачать же.
— Іду поночі, а вони дзернята грузять на машину. І що — думаєте, не давали гроші, щоб мовчав? Дуже я їх боюся. Вони й товар виганяли на машини. Я до Люльчихи, завфермою; нічого колись тако — й зара ще дернув би, не смійтесь, Яринко,— а тепер боюся її. Якось люди міняються і чужі робляться. Як вони в Болгарію з Т£)ембачем їздили, й вона хвалилася нарядами всякими. Таке дурне зробилося. Товарові на корма виписують, а вони на машини — і в Черкаси. А то й пологами не вкрили — такий поспіх. Дивіться-но цюди; міліція у Двірці хап їх. Парторга підпис був підробляний.
— Чого ж ви мовчите?
— Хай спитаються. Чо я піду до них?
Кухта біля дверей напився ще води — палило чи так йому буцім закортіло,— втерся здоровішою рукою і на стіл
КИНуВ:
— Це вам трошки роботи буде.
— Та осьо зітру, й по роботі,— Ярина аж рушничком замірилася,— якби ж ви хоч їли.
— Кухта чогось монявся в дверях,— піджачика то він дістав з лавки,— й щоб п'яний, то ні,
— Це б ліг тако й не вставав, якесь воно мені все... Ярина склала руки попід грудьми й дивилась на Кухту од
грубки.
— То ляжете. Я осьо вас до хвіртки виведу, щоб ви в сінях не впали.
— Нічого, нічого, я самий.— Він у сінях налапував і Яринчині пальці на клямці, й аж кров йому бухнула до очей...
— Десь Люба мала вже бути,— згадувала Ярина,— та й чось такі довгі уроки поробилися, що не доберу до тями.
— А ви тамо вкрийте діжечку,— Кухта хрипкуватим і тверезішим голосом вказував хазяйці.— Вкрийте-вкрийте, не дивіться. Бо курям робота знайдеться. Я вам кажу, Іра.
З вікна їй не видно було Кухти — десь, може, до буфету звернув, жде ж Павло.
"Куми",— аж у сміх зайшла: Грицько хіба оно не докуму-вався.
"Чи не зварити юшки якої дитині,— надумала, тулячи змерзлого бока до теплішого,— але як ці руки вже не стоять". . Там на столі щось було, може, й так підвечеряє.
Проте встала зібрати, де брудніше, й чогось така ложка тверда в руці була...
Що вони типіро посварені були, то Богинька передумала йти проз Арсеня.
"Еге, це що роса,— бачила вона по вуличці,— та й кізяки свіжіші".
Хоч сьогодні б не забути,— назначила баба собі.
Комина то вона вкутала, уже дим горою йде. А стінам раду дати: тирси в хлопців на емтеесі напитала, з возик можна привезти, а кізяків осьдо сама поназбирує.
Ще з тим паливом. Теперечки вона дивилася з-під руки на Дерев'яні стовпи похилені; декотрі й так лежали, повивертува-ні, й думала за свого стовпчика на городі. Але нехай, якби тільки одписали. Оно біля Міцеїхи скільки поскладуваних "залізних" стовпів,— мінятимуть цей рік.
Ще за її пам'яті стовпи так закопували, тільки дьогтем обвезювали і толюю обмотували, щоб не гнило. А тамечки до кам'яних стовпчиків прив'язували; вже менш дерева йшло. А це одні кам'яні стовпи повхромлюють, та й.
Як оно Яринці зо три чи з штири таких у картоплиння вкинули, і бабі аж пекло вступитися за вдову, а потім узнала, яка Яринці вигода. їй хлопці трактористи, що з аптекою через стіну жили, влітку поперепилювали на дрова,— диво, Що вони й підобідували в Яринки.
Тепер бабі за свого стовпа страх; якраз на межі з Арсенем,
зле більше на її город нахилений.
"Мій же, мій",— тішила себе баба, й хотілося їй швидше йти. •
Ще з того року стовпи ці ставлять; та й хоч дрібна пожива є: тріска якась, дроту на огорожу.
Й на емтеесі,— ще людям рано було на роботу,— вона згадала за кізяки. Бувало й тут раніше де взяти, але як тепер ці машини, то дулі. Мазути хіба понашкрібуєш.
Богинька ще з осені забачила, де Скрипниченків човен у зіллі захований,— аби оно тільки горбом злізти до річки, там якось дасть раду. Біля Міцеїхи вона підібрала шматочок цегли (не так же тяжко нести, як камінчика), і це думала одбити замочка. Скрипниченко на день замикав човна од дітей, бо тут їх повно за коровами на випасах — через емтеес не пускають, то вони іншим боком, городами.