Збираючи каміння

Страница 41 из 56

Медвидь Вячеслав

Ця щось у плач.

— Щоб знов показували дядьків на війні?— Диви, мусила втирати сльози дитині проти місяця.— Бабахне, й тебе вже ніколи,— аж заходиться,— не буде?

— Де я дінуся, дурне ти. Я тебе за собою вскрізь возитиму А як буде війна чи голод, то ми поберемо палички й торбинки й гайда хліба просити. Ти як заспіваєш старчачим голосом, то тобі не те що хліба дадуть.

Ярина мовби не бачила цього дитячого погляду; та то вміла глянути на свою бабцю рідненьку.

— Нам тато заробить, та й нащо ж старцями ходити, правда, бабуню?

От змовчала б хоч так, але де там!

— Дуже твій любий татуньо заробить, як тако лазитиме, нема відома де.

— То в нього така робота, що треба щось думати, а йому не дають. Ти хіба не знала?

А певне, не знала; коли вони тут товклися, як ці хороми поділити, вона синові зразу сказала: займай кімнату, бо потім пошкодуєш. А тепер буде йому кімната, дограється з цими гулянками.

— Ну цить мені, а то позбігаються на твій плач, скажуть, баба набила. Які оно понадуваті.

Ярина взяла собі в ліжко будильничка й тримала рукою біля бока, вона любила, щоб радіо грало до ночі й будильничок цокав. Але на ранок її вже нічого не будило,— коли вони тільки встигали?

— Розкажи, як тато маленьким хотів комбайнером бути. Цього то вона забути не могла, вони з сином ліпили

вареники на скрині якраз у неділю, і сонечко їм зимове світило на працю у вікно, а син каже:

"Мамо, я хочу бути комбайнером". Сама вона добре знає.

— Та й тато маленький каже, що заробить зерна та виси-пете на горище, а потім напитлюєте муки, і ти спечеш велику хлібину.

Ярина з радощів і собі встигати.

— То вже й дід Грицько втішається, що от комбайнер росте, а ви за ту молочарню торочите.

— А дідусеві ці цьотки погані н а тобі, плати за розкрадене.— Дитина лежала й собі горілиць, заклавши одне рученя за голову, і не боялася вголос балакати. Далі вони ще нижче посунули з себе важку ковдру— А так би дідусь не вмирав і лежав осьо з нами.

— Хіба та війна не вилізе боком.

Дитина очима до неї повернулася, зіклавши ручечку на груди.

— Хоч би розвиднілося, щоб нам пирогів напекти, та я взавтра тим бабусям однесу.

— Однесеш тій, що водичкою тебе напувала з криниці. Ти ще ж не забула? Тільки не здумай мені втікати.

Почула вона добре, як двері рипнули з коридора, так хоч тепер радість, що всі дома і нікого не треба ждати.

Вона добрішим голосом почала розказувати дитині про село і про діда Грицька. Він оно скільки дітей виховав, і всіх дуже любив, а ЇЇ тата, свого сина, любив найбільше, бо сказано: яка це радість, коли маєш дочок, а потім син народиться.

Думав, військового з нього зробить, а голова сільради Дубовий зайде на обід, а син залізе під стіл і шарудить там, то батько гукне до нього, щоб виліз, а голова Дубовий каже, що ти не знаєш, хто в тебе під столом сидить, може, то письменник або вчений якийсь, а ти кричиш на нього.

— Та й став,— з якогось дива перебила її дитина,— а ти хотіла, щоб тато був комбайнером.

— То мені було б краще,— згадала вона щось давнє.— Ми твого тата ждали б з роботи, зілляли б йому на руки, подали рушничка та посідали вечеряти. А так що.

— А він з дядьками піде в буфет і до ночі не вилізе.

— Дурна, цить. Він любив би нас і біг як скажений додому.

Вони трохи повисовували голови з-під ковдри, щоб бачити більше світу, а так їм і тато видніший був.

Ярина внесла з кухні стільчика й сіла під дверима з коридора, щоб і собі дивитися телевізора. Вона пальцем пихнула засклені двері й просунула голову в дірочку. Щось таке про війну, але все балачки, ходіння.

Ярині було видно в дірочку невістчину голову на високій подушці й під стіною синової півголови.

— Мамо, ви ж спите,— озвалася невістка,— йдіть ляжте.

— Та де,— стрепенулася Ярина,— то я замислилася.

— Баба не спить,— гукігула ззаду дитинка, щоб це їй усі зраділи,— то вона так куняє. Але вона все бачить. Правда, баб?

— Ми будемо дивитися кіно,— веселіше мовила Ярина в дірочку, щоб це не подумали, буцімто вона спить.

— То що ви там бачите в дірочку? — таким самим голосом казала невістка.

— Кіно дивимося,— не змовчала Ярина.— Хай вона ще посидить, як не хоче спати.

— Я взавтра бабусі помагатиму внизу, і ми встанемо раненько-раненько, і потім ще будемо спати і в садочок не підемо.

— Дивися оно кіно,— смикала її за рукавчик Ярина.— Бач, німці стріляють, вони погані.

— А міліція прийде і їх усіх повбиває і вони будуть неживі і вже стріляти не будуть?

— А певно що так.

— І взавтра ми рано зберемо все, що люди повикидали в бачки, а дядько приїде машиною й забере, а ми додоми підемо й будемо спати, як котенята?

— А ще ж пироги; ти забулася?

— Ви кіно дивитеся чи балакаєте там?— спиталася мати и трохи поворухнулася.

Дитина вже шепотіла бабі в ніс А потім попідмітаємо і водою помиємо?

— Аякже ж. Попідмітаємо і водою помиємо.

— А я буду водою мити, а ти краника виключиш, добре,

бабцю?

— Я тобі дам потримати шланга, щоб ти трохи помила.

— Вам же зовсім там нічого не видно. Мамо.

— Нічого-нічо, ми осьо скраєчку,— вони позлазили з ослінчика и посунулися коліньми в кімнату.— Все, сидім.

— І вже дивитися телевізора звідси?

— Дивися оно кіно про війну.

— Ми будемо дивитися кіно про війну, а вони хай сплять. Що, ні?

— Ще ти побалакай,— обзивалася млій,— то бігом побіжиш мені в ліжко спати

— Цить, а то не даєш нікому спокою. Вже ж сидиш, то якої тобі хороби ще?

— І ти так само, й тобі нічого не треба?

— А певно, що так, ти хіба не бачиш?

Дитина пересіла ближче бабі до грудей і показувала на неї пальцем.

— Оце ти так сидиш перед цим кіно, така моя бабця і мого тата мама?

— Щоб ти була вже скисла де з усім разом!

— їй-бо, я вас повиганяю обох,— тихо й байдуже так вимовляла жінка в ліжку.

Ярина подивилася знизу, як вона позіхнула у сутінках; ай-

бо як риба.

*І рот без губів, усе біле*,— злякалася трохи Ярина.

Вони вже попритулювалися в ногах проти ліжка, щоб можна було й зіпертися.

Ярина тільки чула, як невістка ставала на землю й чапала в кухню, і там загорілося світло, що аж їх з дитиною попід

ліжком діставало.

— Мамо, ви не знаєте, де від серця? — почула Ярина и очима видивлятися стала проти світла не так невістку на дверях, як сина.