Мов зграю сторожких над падлом шуляків,
Яким докучили біда і безнадія,-
З Палoса рідного так поривала мрія
Неситих, сміливих і хижих моряків.
Їх вабили скарби далеких берегів,
Де щире золото в підземних жилах спіє,
I під пасатами їх щогли віковії
Хилились наперед до західних світів.
В чеканні славних діл і вчинків героїчних
Фосфорно-осяйна блакить морів тропічних
Злотистим маревом вінчала їхні сни;
Або, схилившися над хвилі неозорі,
Із білих каравел дивилися вони,
Як від незнаних вод незнані сходять зорі.