— На цих же, вищезгаданих, тевтонів.
Інженер подивився й сказав обурено:
— По-перше, ви даремно підкреслюєте "тевтонів": що було, те не вернеться. А потім,— невже ви й досі не догадались, шановний пане... будь ласка, ваше прізвище.
— Криленко.
...— Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крім того, я думаю,— і Сердюк узяв зовсім професорський тон,— оскільки наша сучасність характеризується проблемами, так би мовити, вищого інтернаціонального порядку, оскільки я, частка цієї сучасности, не можу не цікавитися внутрішнім змістом відомих мені народів. Ви мене, очевидно, розумієте?
— На жаль, ні,— вже трохи різко кинув Криленко.
— І я шкодую,— серйозно сказав Сердюк і раптом по-дитячому зареготав: — Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це — експеримент, не більше. Сидів напроти вас і думав: а що як я візьму та й заговорю з цим добродієм езопівською мовою?
Криленко зміряв спокійним поглядом свого співбесідника і мовчки вийняв з кишені портсигара. На цей раз він і натяку не подав, що інженер дратує його своїми виходками. Тепер не залишилось жодного сумніву, що перед ним сиділа психічно ненормальна людина.
Одноманітні перебої коліс бились у вагон з колишньою настирливістю. Сердюк мовчав і дивився у вікно, повз котре з тоскним посвистом летіла осіння ніч. Криленко, запаливши сигару, ліг і одвернувся до стіни. В купе стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який буває тільки у вагонах вищого класу. Було тепло і затишно, і мисль обминала і будні, і невдачі, і нудні обов'язки. Тоді десь клубились тихі асоціації і загортали купе в філософічно-задумливе мереживо.
— Так... так-с! — кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не звертав уваги на інженера. Він найшов вигіднішим для себе подрімати. Він мав добрі нерви, і тому, коли попадав у становище, подібне даному, завжди вмів найти в нім своє місце. І тепер він скоро втямив, що химерний інженер хоч і явно психічно ненормальний, але, без сумніву, має тихий темперамент, і йому нічого не заподіє. Отже, краще заплющити очі і поміркувати про своє майбутнє. За два дні він мусить увійти в зовсім нову обстановку, що в ній не був більш як чотири роки. Ще декілька станцій — і нова станція його життя. Він поліз у бокову кишеню і, діставши там паперовник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрібними, але чіткими літерами — рукою самого Криленка. Це була його біографія, що її він заготував ще в берлінському будинку над Шпрее. Він завбачливо написав її, припускаючи, що в "Цека" загублено його анкету і що в час призначення його на нову посаду відсутність біографічних даних може ускладнити справу.
— Народився я,— мовчки, через рядки читав він свій життєпис,— в 1891 році, в Києві... Батько мій інженер-путієць, старий есдек (умер)... Мати — відома українська самостійниця (умерла)... Братів, сестер не мав... З двадцяти років с.-д... В есдебе з 16-го року. Освіту маю університетську, вищу школу скінчив у Німеччині... Фах — інженер-механік... З двадцяти років жив у Швейцарії, Німеччині, Росії, Україні... З дружиною розійшовся... Остання посада...
Він перечитав ще рядків 30 і положив листа на груди — одноманітний перебій коліс заколисував — і сплющувались очі. В купе, що праворуч, зібралась, очевидно, весела компанія, і відтіля, не стихаючи, пробивався гомін. Експрес пролетів уже декілька нічних станцій і, розрізаючи осінній туман порожнього степу, поспішав до вузлового пункту. Криленко мав свій режим і тому рішуче боровся зі сном: в цей час він мусів читати. Положивши в паперовник свою біографію, він почав перебирати в ньому з напівзаплющеними очима акуратно згорнені листи. Не дивлячись, він витяг одного з них, і розгорнув.
— Мій коханий Яремо,— байдуже водив він зіницями по претензійних рядках листа колишньої своєї дружини.— Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як і в перші дні безумного медового місяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергійний лоб, ці розумні темно-суворі очі, цю іронічну посмішку, що ховається в куточках уст. Цього я ніколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерти буде пильно стежити твоя колишня кішечка... І от, як тільки я узнаю, що ти покохав когось,— чекай мене: тебе уб'є жінка, яка...
Криленко, не дочитавши листа, спокійно положив його у конверт і засунув у паперовник. І тут же, зиркнувши на Сердюка, який і тепер сидів у колишній позі біля вікна, він в'яло подумав, що Сердюк по суті його колега і що в Сердюка таке ж волосся, як і в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвіяти сон, навіть хотів заговорити з інженером. Але в цей момент двері з шумом одлетіли вбік і в купе увійшов жвавий пасажир. Він мав трохи розхристаний вигляд, і його червоне обличчя уїдливо підкреслювало, що він допіру провів декілька годин з веселою компанією в купе, що праворуч, і не без участи виноградного чи якогось там іншого вина. Криленко тільки тепер догадався, де був цей спутник, і, зиркнувши на його осадкувату фігуру, на його підсмалені очі та парикмахерський проділ, подумав, що йому, Криленкові, усміхається перспектива дещо узнати про Сердюка і головне — розвіяти сон.
II
— Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! — надто непримушено скрикнув супутник інженера і підсів до Сердюка... Ну... ну... чи не досить мовчати?
— Я не мовчав, — заперечив інженер і підкинув плече.
— Очевидно, вже з вами познайомився? — звернувся жвавий пасажир до Криленка.— Це з ним буває. Так би мовити, "пар оказьон". Але говорив він безперечно не на ту тему, яка його цікавить... Так я кажу, Сердюче, чи ні? Ну?
Інженер не відповідав. По всьому видно було, що його карючить тон і непримушеність супутника.
— Так тоді дозвольте й мені познайомитись з вами,— сказав несподівано жвавий пасажир і подав свою руку Криленкові.
Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, і не тільки не знервувало Криленка, навпаки: цілком задоволило його.
— Журналіст Шарко,— рекомендував себе пасажир.— Співробітник усіх газет стольного града, автор кількох книжок на різноманітні теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков. коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама... висловлюючись стилем Леніна.