Жив собі один хлопчина, який завжди про все розпитувався. Це, звичайно, добре, коли хлопець хоче все знати. Та питав він про такі речі, які важко пояснити. Наприклад:
— Чому в шухляд є столи?
Люди дивилися на нього й відповідали:
— Шухляди — для ложок, виделок, ножів.
— Я знаю, для чого шухляди, але не можу здогадатися, чому в них є столи.
Люди знизували плечима і йшли собі геть.
Іншим разом хлопчина питав:
— Чому в хвостів є риби?
Або:
— Чому у вусів є кішки?
Люди знизували плечима та йшли своє діло робити.
Вже хлопчина підріс, уже й дорослий став, а все одно розпитував про такі нісенітні речі, що ніхто йому відповісти не вмів. Поселився він у хижці на високій горі й весь час бився над питаннями, записував їх у зошит, думав-гадав, та ніяк не знаходив відповіді.
Наприклад, він думав:
"Чому в тіні є сосна?"
"Чому хмари не пишуть букв?"
"Чому марки не п'ють пива?"
З великого напруження заболіла в нього голова, та він не кидав свого.
Стригтися він не стригся, голитися — не голився, тож обріс бородою і запитав:
— Чому в бороди є обличчя?
Коли він помер, то один учений відкрив, що той хлопчина змалечку одягав шкарпетки навиворіт і жодного разу не одяг їх як слід. А тому він і не навчився ставити правильні запитання.
З багатьма людьми таке буває, як з тим хлопчиною.