Ренн відразу збагнув, що револьвер міг лежати під трупом, а це дуже важлива обставина. Чи справді Кваст-му оглянув' підлогу, коли забрали тіло? Адже, власне, ніхто б його не звинуватив, коли б він її й не оглянув. Гу-ставеон і старший рангом, і сам Слідчий, тож його Kafe-горичні висновки "великою мірою знімали відповідальність з обох патрульних.
А якщо Квастму потім не оглядав підлоги, то все відразу міняється. Коли тіло забрали, патрульні запечатали квартиру й поїхали. Та що означає в цьому випадку "запечатали квартиру"?
Адже щоб зайти до квартири, поліції довелось виважувати двері із завісів, і перед тим їх добре вже покололи, то запечатування звелося до того, що патрульні натяг-ли мотузку між одвірками й повісили .на ній стандартну картку, де було надруковано, що згідно з відповідним параграфом входити до квартири заборонено. Практично, звичайно, це нічого не означало: будь-хто і в будь-який час міг легко туди зайти. І так само легко винести що завгодно, наприклад, зброю.
Але з цього випливало, по-перше, що Квастму свідомо збрехав, та ще й так спритно, що йому повірив не тільки Ренн, а й Мартін Бек. А вони ж були стріляні зайці, їм не так легко забити баки.
По-друге: якщо Сверд сам себе застрілив, то навіщо комусь треба було викрадати зброю?
Явна нісенітниця.
Як і те, що застрілений чоловік лежав у замкненій зсередини кімнаті, в якій, видно з усього, не було ніякої зброї.
Сверд, мабуть, .не Мав ніяких близьких родичів. Відомо також, що він ні з ким не приятелював. [294]
Але якщо ніхто його не знав, то кому потрібна була його смерть?
Треба з'ясувати цілу низку запитань. І, між іншим, перевірити ще одну деталь, пов'язану з тим, що сталося в неділю 18 червня.
А насамперед треба зібрати більше відомостей про Карла Бдвіна Сверда.
На аркушику, який йому дав Ренн, крім адреси, було прізвище: "Господиня квартир на винайм Рея Нільсен".
Мартін Бек якраз дійшов до будинку на Тулегатан. Глянувши на таблицю з переліком пожильців, він переконався, що господиня будинку також мешкала там. Таке рідко буває. Ну що ж, може, хоч тут йому пощастить.
Він піднявся на третій поверх і подзвонив.
XXI
Сірий фургон, зовні без особливих прикмет, крім хіба номерних знаків. Чоловіки, що обслуговували цей фургон, були в комбінезонах десь такого кольору, як машина, і з їхнього вигляду ніхто б не впізнав, яку роботу вони виконували. Може, слюсарі, а може, робітники якоїсь комунальної служби. Це останнє припущення було слушне.
Скоро діоста, і якщо за найближчі п'ятнадцять хвилин : не станеться нічого надзвичайного, їхній робочий день скінчиться, вони поїдуть додому, годинку присвятять дітям,— а потім засядуть до телевізора, втішатимуться його начебто змістовною, а насправді пустопорожньою програмою.
Мартін Бек не застав нікого в будинку на Тулегатан, зате спіймав двох чоловіків із сірого фургона. Вони сиділи біля свого "фольксвагена" й пили пиво. Від фургона доходив їдкий сморід дезинфекції і ще інший дух, якого не могла перебороти ніяка хімія на світі.
Задні дверці фургона були відчинені, бо його звичайно намагалися провітрювати, як тільки випадала нагода.
Ці два чоловіки виконували особливу й дуже важливу роботу в своєму прекрасному місті. їхнім щоденним обов'язком було перевозити самогубців та інших малошанов-них громадян із домашнього оточення в таке, яке їм більше пасувало.
Дехто — наприклад, пожежники, поліція, деякі репортери й інші втаємничені особи —— відразу впізнавав цю сіру машину й розумів, про.що йдеться, коли вона з'являлася на вулиці. Але для більшості людей це був звичайний собі фургон, власне, таке враження він і мав справляти. Навіщо [295] навівати на людей смуток і страх, коли вони й так досить залякані й пригнічені.
Як і багато інших людей, що їм доводиться виконувати не вельми приємну роботу, ці двоє чоловіків ставились до своїх обов'язків дуже спокійно й зовсім не драматизували своєї ролі в механізмі так званого суспільства добробуту. Про свої справи вони переважно розмовляли тільки між собою,, бо давно переконалися,: що іншим дуже неприємно було слухати про таке, а надто як збиралося товариство за чаркою або їхні дружини запрошували когось на чашку кави.
Із поліцією вони зустрічалися щодня, але переважно з рядовими службовцями. Тому їм трохи— лестило, що ними зацікавився комісар і навіть сам прийшов сюди.
Говіркіший із них витер рота зворотним боком долоні і сказав:
— Як не пам'ятати. На Бертсгатан, правда?
— Так.
— Хоч прізвище нічого мені не промовляє. Як його звали? Столь?
— Сверд.
— Нічого мені не промовляє. Ми прізвищами не цікавимось.
— Розумію.
— Та ще була неділя, а в неділю в нас повні руки роботи.
— А патрульного, якого я назвав, ви не пам'ятаєте? Кеннета Квастму?
— Ні. Мені до прізвищ байдуже. Але пам'ятаю, що лягавий там стояв, наглядав за нами.
— Це коли ви забирали тіло?
— Еге, коли забирали,— кивнув головою чоловік.— Ми ще вирішили, що він із грубошкірих.
— Цебто як?
— Є два типи лягавих. Такі, що їм вивертає кишки, й такі, що хоч би що. А той навіть носа не затуляв,
— Отже, він весь час стояв там?
— Ну так, я ж кажу. Мабуть, стежив, чи ми сумлінно виконуємо свою роботу.
Його товариш пирхнув і ковтнув пива.
— Ще одне запитання, останнє.
— Катайте.
— Коли ви підіймали тіло, то нічого під ним не помітили? Нічого там не лежало?
— Д що там могло лежати?
— Скажімо, автоматичний пістолет або револьвер. [296]
— Пістолет або револьвер? — водій фургона засміявся.— А чим вони відрізняються?
— У револьвері барабан рухомий і обертається, коли стріляєш із нього.
— Ага, це така пукавка, як у ковбоїв?
— Така самісінька. Але річ не в тім, мені-важливо знати, чи взагалі під трупом лежала якась зброя.
— Бачите, комісаре, той клієнт був не вельми свіжий.
— Як це?
— А так, пролежав близько двох місяців. . Мартін Бек кивнув головою.
— Ми його підняли на поліетилен, і, поки я склеював краї, Арне змітав черв'яків з підлоги. Ми їх зсипаємо в торбину з якоюсь гидотою, від неї вони відразу скручуються.
— Так?
— І якби Арне трапилась пукавка, він напевне помітив би її. Правда?
Арне кивнув головою і знову пирхнув, але захлинувся пивом і закашлявся.