Гунвальд Ларсон втупив у нього блакитні очі.
— Я? Нізащо. Краще негайно звільнюся з роботи.
— Тоді підеш ти, Ейнаре. Коли ми скажемо правду, вени ще впруться. Мовляв, не мають права віддавати гра-фову пошту і так далі. І ми змарнуємо багато дорогоцінного часу.
— Гаразд,— сказав Ренн.— Філіпп фон Бранденбург, граф. Маурітсон дав мені свою візитну картку. Він тримає їх у нотатнику, сховані в потаємній кишеньці. Така пишнота, що ну.
Він показав картку: дрібні літери попелястого кольору, на ріжку — срібна монограма.
— Ну гайда вже,-нетерпляче мовив Бульдозер. Ренн вийшов.
— Я ось про що думаю,— сказав Кольберг.— Коли я піду до крамниці, де вже десять років купую продукти, й попрошу набір півлітра молока, мені дадуть дулю. А от такий собі Маурітсон з'явиться в найрозкішнішу ювелірну крамницю міста, назве себе герцогом Малександрським, і йому дадуть додому дві скриньки каблучок з діамантами й десяток разків перлин, щоб він як слід їх роздивився.
— Що вдієш,— сказав Гунвальд Ларсон.— Такі звичаї у класовому суспільстві.
Бульдозер Ульсон неуважно кивнув головою. Питання суспільного ладу його не цікавили.
Портьє глянув на листа, якого тримав у руці, тоді на візитну картку й нарешті на Ренна.
— А ви справді граф фон Бранденбург? — недовірливо запитав він.
— Атож,— не дуже певно відповів Ренн.— Тобто я його посланець.
— Он що,— сказав пбртьє.— Ясно. Будь ласка. Кланяйтеся графові і скажіть, що ми завжди до його послуг.
Той, хто не знав Бульдозера Ульсона, подумав би, що він тяжко захворів чи принаймні схибнувся.
Уже більше як годину він перебував у стані нестямного захвату, і виявлялася ця ейфорія не так у словах, як у діях, чи, краще б сказати, пластично. Бульдозер і трьох [285] секунд не міг устояти на місці, здавалося, він ширяв-по кімнаті, наче зім'ятий блакитний костюм облягав не тіло прокурора, а був оболонкою невеличкого дирижабля, наповненого гелієм.
Довго спостерігати цю надмірну радість було нудно і втомливо, зате три аркушики з графового конверта виявились такими цікавими, що Кольберг, Ренн і Ларсон ще й через годину не могли відірватися від них.
Безсумнівно, на столі спеЦгрупи лежали кеерокопії докладного плану, за яким Мальмстрем і Мурен мали знов пограбувати банк.
І то був план не звичайного пограбування.
Ішлося про ту справді велику операцію, яку передбачали вже.кілька тижнів тому і про яку досі, властиво, нічого не знали. І тепер раптом про неї стало відомо майже все.
Операція була призначена на п'ятницю, на чотирнадцяту годвгну сорок п'ять хвилин. Дуже ймовірно, що на п'ятницю сьомого липня,— а це вже завтра,:— або на п'ятницю чотирнадцятого, тобто за тиждень.
Багато що промовляло за пізніший термін. У такому разі вони мали цілий тиждень, а цього часу було більше ніж досить, щоб грунтовно підготуватися. Але навіть коли Мальмстрем і Мурен нападуть завтра, в цих трьрх аркушиках вистачало відомостей, щоб можна було легко застукати злочинців на місці й поламати їхній так ретельно опрацьований план.
На одному аркушику була детальна ехема банкової зали, з докладними вказівками, як відбуватиметься операція, де стоятимуть її учасники й машини, якими вулицями вони потім виїздитимуть з міста.
Бульдозер Ульсон добре знав приміщення всіх стокгольмських банків. Тільки-но глянувши на схему, він відразу здогадався, котрий із них Мальмстрем і Мурен мають намір пограбувати. Це був один із найбільших нових банків у діловому центрі Стокгольма.
План був такий геніально простий, що скласти його міг тільки Вернер Рус. Принаймні Бульдозер був твердо переконаний у цьому.
Уся операція розпадалась на три незалежні одна від одної ланки.
Мета першої ланки — відвернути увагу від основної дії.
Друга ланка — застережні заходи, спрямовані проти головного супротивника, тобто проти поліції.
Третя ланка — саме пограбування.
Щоб здійснити такий план, Мальмстремові й Муренові [286] потрібні були щонайменше чотири помічники, які діяли б надворі.
Двох із них навіть названо: Гаузер і Гоф. Коли зважити все, то їхнім завданням було охороняти зовні тих, що здійснювали саме пограбування.
Решта двоє —— а можливо, й не тільки двоє — мали відвертати увагу й забезпечувати застережні заходи. В плані їх названо "підприємцями".
Термін здійснення першої ланки — 14.40, місце — Русен-люндсгатан у районі Седермальм. Необхідні для цього речі — щонайменше дві машини і добрий заряд вибухівки.
Цей маневр, видно, мав бути дуже гучний, щоб зібрати на те місце майже всі патрульні машини, які циркулювали в центрі міста та в південних його околицях. У який спосіб його мали здійснити, в плані не було зазначено, але, найімовірніше, грабіжники хотіли влаштувати сильний вибух біля бензоколонки або десь у будинку.
Відповідав за цю ланку операції "підприємець А.".
На хвилину пізніше — з погляду тактики дуже добрий хід — починається застережна акція. Ця частина плану, що свідчила одночасно і про винахідливість, і про зухвалість його авторів, передбачала блокування виїзду для машин, які завжди стоять у резерві біля управління поліції. Важко було собі уявити, як би вони цього домоглися, але в разі їхнього успіху застуканим зненацька силам поліції довелося б скрутно.
Застережну акцію мав організувати "підприємець Б.".
Коли обидві ці попередні акції закінчаться вдало, о 14.45 більшість рухомих поліційних патрулів буде зв'язана подією на Русенлюндсгатан у Седермальмі, а оперативні сили виявляться заблокованими в управлінні поліції на Кунгсгольменіг.
Саме тоді Мальмстрем, Мурен та їхні таємничі помічники Гаузер і Гоф нападуть на банк, не боячись, що їм перешкодить поліція.
Оце й мало бути те велике пограбування, що його давно вже передбачав прокурор Ульсон.
Для втечі у злочинців були дві машини, які вони потім замінять на чотири інші, отже, в кожну сяде один із них. Відступати вони мали в північному напрямку, що цілком зрозуміло, оскільки майже всі поліційні патрулі будуть скупчені в цей час у південній частині міста, а решта оперативних сил застряне на Кунгсгольмені.
У плані навіть було вказано можливий розмір здобичіз близько двох з половиною мільйонів шведських крон. [287]