Дива країни Хісторії
— Я думаю ось що… — блиснула очима Оленка. — Ви, професоре, казали, що у вас є список усіх відомих вам паралельних світів. Так?
— Так… — завагався Філ, міркуючи, до чого хилить дівчинка. — І цей список може допомогти нам охороняти обсерваторію від лихих людей?
— Звичайно! — вигукнула дівчинка. — Адже в кожному "не нашому" світі є споруда на кшталт обсерваторії, чи щось подібне. Певний "вхід-вихід"! І тамтешні мешканці його якось же стережуть. Адже на Землі не з’являються потвори чи неприємні мешканці з інших світів…
— Або майже не з’являються, — похмуро зауважив Влад. — Може, ми ще не все знаємо про наш світ.
— І то правда, — зітхнув науковець. — Іноді тут, у нас, на таке натрапиш, що й не збагнеш, звідки воно береться…
— Проте нам із Владом слід, я гадаю, — вела далі Оленка, — побувати в якомусь гарному, безпечному світі й дізнатися в тамтешніх мешканців, як вони бережуть таємниці своїх обсерваторій. Інакше таке було б, таке коїлося… і в нас, і там!
— А що? — замислився Влад. — Я не проти побувати де-небудь іще!
— Не знаю, не знаю… — невдоволено буркотів Філ. — Якщо ваші батьки дізнаються, що тут відбувається, то відшмагають мене лозою… Ось мій тато колись…
— Вас бив ваш тато? — здивуванню Влада не було меж. — Як це?
— Та коли то було, — зітхнув професор, розуміючи, що бовкнув зайве. — Батько був суворий, і часи були суворі… Втім, я пригадую один із світів, де живуть вигадані істоти. Вигадані людиною. Отже, він є безпечним, бо всі вони — породження уяви. До речі, і вашої також.
— Як вони можуть жити десь там, якщо не існують насправді? — розгубилася Оленка. — То примари якісь!
— Гм… Як тобі сказати… — міркував Філ. — Світ цифр, фігур, тобто математика — начебто суцільна примара, вигадка. Гра розуму! Між тим, цей уявний світ потужно впливає на життя людей. Математичні обрахунки лежать в основі всієї сучасної цивілізації. Комп’ютери, польоти в космос, розвиток економіки, зрештою, і ваші мандрівки — все це математика! Так і світ отих вигаданих істот, точніше — персонажів, героїв античних міфів. їх начебто немає, а водночас вони є. Адже багато з них — приклад для людей!
Влад із Оленкою трохи розгубилися. Професор наче й мав рацію, але уявити світ неіснуючих істот, нехай навіть і героїв міфів стародавнього світу, було важко.
— Але чому саме цей світ ви обираєте? — запитала Оленка науковця.
— Із Мінотавром, Лернейською гідрою та іншими страховищами? — додав Влад.
— Слушне запитання, — усміхнувся Філ. — Річ у тім, що персонажі міфів у інакшому світі теж інакші. Кажу щиро, адже я був на тих Парнасах і Олімпах…
— Як?! — в один голос вигукнули діти.
— Дуже давно… — зітхнув Філ.
— Це після того вас батько відшмагав, вибачте за запитання? — примружився Влад.
— Ні, мандрівка була набагато пізніше… А-пчхи! — професор несподівано знову почав чхати. — До речі, ми з Мігелем… А-пчхи! Знову нежить, перепрошую! Так от, ми з Міґелем передбачили можливість вашої нової подорожі й зійшлися на тому, що слід побувати у світі, де живуть, точніше — існують герої, персонажі всім відомих леґенд Давньої Греції.
— Ну… Ми, загалом, готові до подорожі! — вигукнув Влад. — Так, Оленко?
— Так, але чи не можна було б перед нею трохи поїсти? Я зголодніла…
— І я! — зізнався Влад.
— О, дорогі мої, вибачте! — знітився професор. — Я геть забув про вашу небезпечну подорож… І про час, який минув у ній і після неї. Маю хліб, чай, сир, мисливські ковбаски і печену картоплю! Так, я спік її тут, у грубці. Адже ми живемо в умовах походу, чи не так?
Філ хутенько накрив невеликий стіл, який був у обсерваторії, і діти взялися до їжі. Поки Оленка і Влад наминали смакоту, професор уважно розглядав якісь креслення, щось обраховував і навіть перевірив на міцність Крісло Переміщення, похитавши його й ретельно оглянувши.
— Але як же зветься той чудернацький світ міфічних істот? — запитав Влад.
— Дуже просто: Хісторія, — відповів учений. — Це слово грецькою мовою має багато значень: розпитування, дослідження, розвідування, розповідь, історія як така і взагалі — знання й наука. Як бачите, дуже личить вам і вашим мандрівкам!
— Так… — замислилася Оленка. — Ще одна історія, в якій ми побуваємо… Що ж, ми готові!
— Ну, тоді урочисто запрошую вас до Крісла. Ось вам про всяк випадок ліхтарик, що не гасне. Отже, неначе у Фелліні… Вісім з половиною… обертів, звичайно, — і ви в Хісторії!
— Фелліні? — не зрозумів Влад.
— Ах, то я жартую, — усміхнувся Філ. — Фелліні був моїм давнім знайомим з Італії. Я підкинув йому чимало ідей… Але — до справи!
Діти зручно вмостилися в Кріслі, Оленка повернула Ручку Переміщення… І за якусь мить крізь рожевий туман, який поволі зникав, вони побачили красиві гори, які поступово переходили в рівнину із соковитими луками і гаями. Яскраве сонце пестило невеликі містечка з білого каменю. То був півострів, який омивало синє море.
Влад і Оленка рушили з пагорба, на якому стояли, стежкою, що спускалася в долину.
Йдучи стежиною, вони не могли оминути чепурненьку хату, обсаджену соняшниками й мальвами. Посеред моріжка перед хатою стояв ослінчик, на якому сидів сивий дідусь і грівся під сонцем.
— Добрий день, — привіталася Оленка.
— Доброго дня! — поспішив додати Влад.
— Вітаю, вітаю вас, чудова юнь! — усміхнувся дідусь. — Як вас звати, звідки ви? Бо я щось вас не пригадую…
— Оленка! Влад! — назвалися діти.
— О! — наче здивувався дід. — А я — Зевс!
— Громовержець?! — отетерів Влад.
— Так мене називають! — промуркотів дідусь, явно задоволений, що про нього чули.
— Ми вас уявляли… не зовсім таким, — щиро зізналася Оленка.
— Я можу бути різним! — загадково мовив Зевс. — Просто зараз я відпочиваю. Трохи на городі порався, в хаті прибирав… Проте… От погляньте!
Зевс раптом випростався, зробив швидкий рух правицею й… перетворився на високого стрункого чоловіка міцної, атлетичної статури. На кучерявій голові в нього, тепер справді олімпійського бога, був оливковий вінок, а тіло вкривав золотий плащ. У лівій руці Зевс тримав щит — егіду, а в правій — великий жезл, на якому сидів орел із розпростертими крилами. Він струснув егідою, і враз небо вкрили хмари, здійнявся страшний вітер, буря. Блискавки розривали небо навпіл, і суцільна стіна дощу впала на долину.