Загадка
Микола Костомаров
Із народної казки
Іван Миколайович Розумний, пан.
Хома, Ярема – слуги і потішники його.
Іван Поклоненко, селянин.
Маруся, дочка його, а потім пані.
Олексій, прикажчик
Селяне.
Панська двірня.
I
У пана в будинку. Пан, Хома, Ярема.
Пан
От, друзяки, як я знудивсь, якби ви знали! Кажіть лиш мені казку.
Ярема
Хочете, я?
Хома
Ні, я.
Ярема
Геть! Чого ти в’язнеш? Пан твою казку так хоче слухать, як собака мову.
Хома
(штовхає Ярему)
Гвалт! Пане, чого він б’ється!
Ярема
Пане, хай він іде відсіля! Йому в хліві з свинями бути, а не тута з панами.
Хома
Яремо, не лайся! А то так учешу, що аж у вуха задзвенить.
Ярема
Хомо, розквашу тобі ніс так, що й батько не пізна.
Пан
Ну вас! Годі! годі, кажи, Хомко, казку. А ти, Яремо, мовчи, а то…
Хома
Добре, пане! Яку ж вам казати? Стривайте, оцієї ви ще не чули… слухайте. Був собі цар, а в царя троє синів: два розумних, а третій дурний…
Пан
Ану тебе з такими казками! Се все на одну стать: цар та три сини, третій дурень, а там вийде, що розумні зостануться дома ханьки мняти, а дурень яку-небудь королівну собі запобіжить. Кажи ти, Яремо, а ти, Хомо, нічичирк; а коли ти в мене хоч слово скажеш, так я тебе тут так і вб’ю! Що се справді! За вашою лайкою ніколи казки не послухаєш! Ярема стане казати – Хома перебиває; Хома почне – за Яремою не кончить. Гляди, Хомо, не дай тобі Боже!.. Ну, кажи, Яремо.
Ярема
Слухайте, пане. Був собі старець, та такий старець убогий, що й сказати не можна. От пішов він добувати хавтурки. Увійшов ув одне село, питається на ніч – ніхто не пускає. Так усе село пройшов – ніде його не приймають ночувати, а зима була. Пройшов уже все село – тільки на ріжку остання хата стоїть. Дума старець: як уже тут не пустять, так тоді ляжу на дорозі та й замерзну. От і став стукати: а чоловік з хати й каже: "Пущу, та тільки щоб ти трошки поспав, а опівночі устав та до самого світу казки казав". А старець каже: "Добре! казатиму". Чоловік і впустив його. Він ліг, трошки поспав, прокинувсь та й дума: "Як же я буду казки казати, коли не одної не вмію?" Та й давай навдиранці! Надійшов до порога, аж щось кричить: "Стою! Пробі рятуйте, стою!" Він за поріг – кричить щось: "Мокну! Пробі рятуйте, мокну!" Він не попав у двері, та у комору, а там дві свічки стоять і два голуби цілуються. Він відтіля та у другу комору, аж і там дві свічки горять і дві гадюки кусаються. Він відтіля, та надвір, та під повітку, а там щось кричить: "Стримлю! Пробі рятуйте, стримлю!" Він на город, аж там два стоги стоять – один більший, другий – менший, а з меншого у більший жито сиплеться. Він з огороду в поле, а там щось кричить: "Стирчу! Пробі рятуйте, стирчу! Хоч зотніть, хоч зірвіть та покиньте!" Він і вернувсь. Увіходить у хату до господаря та й пита його: "Що то, чоловіче, у тебе, що я вийшов до порога, так кричить: "Стою! Пробі рятуйте, стою?" Ну, пане, як думаєте, що се таке? Одгадайте, що воно таке оце усе?
Пан
Ні, не відгадаю. Кажи, так знатиму.
Ярема
От як він спитав про те, що кричить: "Стою, пробі рятуйте, стою!" – а господар і каже: "То невістки йшли спати, та рогачів не поклали".
Хома
Так оті рогачі й кричать!..
Ярема
По шкоді й лях мудрий. Ну, пане. "Що ж то, – каже, – що я вийшов у сіни, а там щось кричить: "Мокну, пробі рятуйте, мокну!" – "То, – каже, – невістки пили та коновку у воді покинули". – "Ну, а те, що я не попав у двері, та у комору, а там дві свічки горять і два голуби цілуються?" – "То, – каже, – один мій син із жінкою у любові живе". – "Ну, а те, що я попав у другу комору, а там теж дві свічки горять і дві гадюки кусаються?" – "То, – каже, – другий мій син з своєю жінкою несогласно живуть". – "Ну, а те, – каже, – що я побіг під повітку, а там щось кричить: "Стримлю, пробі рятуйте, стримлю!" – "Та то сокирою хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дрівотню". – "Ну, то ж Що таке, – каже, – що я побіг на город, а там стоять два стоги – один більший, другий менший, і з меншого у більший жито сиплеться?" – "То, – каже, – мої сини возили з копицького та украли, так се з їх та у хазяїв стіг пересипається". – "А те що, – каже, – як я вийшов у поле, так щось кричить: "Стою, пробі рятуйте, стою! Хоч зотніть, хоч зірвіть та покиньте!" – "То, – каже, – зостались колосся на ниві, так вони перестояли своє врем’я, так того й кричать… Ну, тепер сідай та снідай". – Сказав казку.
Пан
Мудро зложено, біс його батькові.
Хома
Стривайте, пане, я вам загадаю, так так!
Ярема
Куди тобі, кваша!
Пан
Цитьте, йолопи! Я вам загадку загадаю, що вам і не снилась.
Хома і Ярема лащаться коло пана.
"Що є на світі над усе ситніш, швидчіш і миліш?"
Ярема
Хто його зна! Ситніш – либонь, ваша милість?
Пан
Дурню!
Хома
Свиня – та, що ік Різдву на сало годують.
Ярема
А швидчіш над усе заєць.
Пан
Шалопаї!
Хома
Ні, пане, швидчіш над усе кішка.
Ярема
Е, пане, знаю: швидчіш над усе блискавка.
Пан
Не втяли, хлопці.
Хома
А що, пане, мені дасте, коли відгадаю?
Пан
А що б ти хотів, щоб я тобі дав?
Хома
Жупан ваш, пане, що комір червоний та цвяхований золотом. Уже б як вийшов на вулицю, ото б дівчата задивлялись!
Пан
Ну, добре – дам.
Ярема
Хоч лизни гарячої сковороди язиком, так не одгадаєш. Звісно, панська загадка: куди нам, простим!
Пан
(погладжує пузо).
Знаєте що, хлопці?
Хома та Ярема коло його лащаться.
От що, хлопці. Тепер неділя, люде всі в селі, ідіть і зберіть усе село – і мужиків, і жінок, і дівчат, – і скажіть їм оцю загадку, і скажіть, що, мов, "пан звелів об’явити усім, що хто сю загадку відгадає, то з теї сім’ї пан за себе буде дівку сватати". От як!
Ярема
А що ж, пане: ніхто не відгада!
Хома
Та таки ніхто.
Пан
Як думаєте, хлопці, ніхто не відгада?
Хома
Ніхто, ніхто. Се вже хоч як, так ніхто не відгадає.
Пан
Ну, йдіть, хлопці; тепер неділя, так люди всі дома; йдіть… Ну так як же, хлопці, – іменно ніхто не відгада?
Ярема
Далебі, ніхто.
Хома
Де її відгадати! Ніхто не відгадає.
Пан
Ну йдіть та так і кажіть, що де відгадають, так обіщав пан з тієї сім’ї дівчину за себе сватати. Ідіть, а я тим часом вип’ю чарку горілки та чого-небудь попоїм. Ох захляв!
Ярема
Та таки попоїжте, пане. З півдня крихта в роті не була, а до вечора ще далеко.