Жозе-Марі Ередіа
Забуття
Перекладач: М.Москаленко
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.
На мисі гострому лежить в руїнах храм.
Тут Смертю замкнені у земляному схові
Герої бронзові й Богині мармурові,
Що трави стали їм останнім сповиттям.
Лиш інколи пастух на скельний сходить злам:
Чорніє силует в пустелі лазуровій,
Лунає ріг його — і небеса чудові,
І овид повняться прадавнім цим гранням.
Земля своїх Богів не зрадила, й незмінно
І марно щовесни, у пишну вбрана цвіть,
На мармурі колон новий акант ростить.
Та, мрію предківську зневаживши, Людина
Нечуло слухає, як Море, в твердь б'ючи,
Оплакує Сирен і скаржиться вночі.