4.
Про мовчазну і невидиму боротьбу
Тепер, коли ми усвідомили, де відбувається почата нами боротьба і яка її мета, стає зрозумілим, чому цю боротьбу називають невидимою. Все відбувається мовчки в глибині нашого серця, і ще одне, що дуже важливе і чого навчать св. Отці: тримай свої уста закриті, не говори про свою таємницю. Якщо у лазні відкрити двері, то тепло випарується. Отже, нікому нічого не кажи про своє рішення. Не виказуй жодним словом про почате тобою нове життя, про твої переживання, про той досвід, який, на твою думку, ти здобуваєш. Це стосується лише Господа і тебе, і тільки вас обох. Єдиним винятком буде твій духівник. Мовчати дуже важливо, тому що будь-яке обговорення свого життя і своїх дій дає лише поживу до самолюбства і самовпевненості. А це треба перш за все побороти в собі! Навпаки, у тиші зростає довіра до Господа, Який бачить те, що потаємне; у мовчанні вчишся говорити з Тим, Хто чує без слів. Бо ж до нього ти линеш і на Нього покладаєш всі надії, у вічності не потрібні слова.
Віднині ти повинен пам'ятати, що все, що зустрічається на твоєму шляху, послане тобі Господом, як допомога у твоїй боротьбі. Він один лише знає, що для тебе корисне і чого ти в даний момент потребуєш: у невдачах чи в успіхах, у спокусах чи в падіннях. Ніщо не випадкове, а все тобі посилається для навчання; це ти повинен усвідомити собі, бо таким чином, зростає довіра до Господа, якого ти наслідуєш.
Для успіху на цьому шляху св. Отці дають ще одну настанову: ти повинен дивитися на себе, як на дитину, яка вивчає перші букви, робить перші несміливі кроки. Вся твоя земна мудрість і життєвий досвід зовсім не мають вартості у боротьбі, що на тебе чекає; твоє суспільне становище і земне багатство також не мають ніякого значення. Маєток, що використовується не на служіння Господу, є тягарем, і будь-яке знання, що не спрямоване на очищення серця – безплідне і тому шкідливе, бо воно веде до марнославства. Таке знання називається голим, воно холодне і не породжує любові. Ти повинен залишити всі знання і стати божевільним, щоб зробитися багатим, і стати немічним, якщо хочеш бути сильним.
5.
Про зречення себе і очищення серця
Нагий, нікчемний і немічний, ти підступаєш до найважчого завдання для людини: побороти пристрасть – завжди догоджати тільки собі. Боротьба твоя полягає саме в тому, щоб переслідувати самого себе, бо, поки в тобі панує бажання чинити власну волю, ти не можеш з чистого серця взивати до Господа: "нехай буде воля Твоя". А поки ти високо оцінюєш себе, ти ніколи не зрозумієш, що є насправді цінним: оскільки ти не відмовляєшся від своєї свободи, ти не можеш отримати істинну свободу, де панує тільки одна Воля. Сокровенний шлях святих: "Не давай собі свободи і ти матимеш її".
Сказано: терня і осот породить земля. Тяжко, у поті чола, людина мусить обробляти її. Земля – це ти, твоє власне тіло. Св. Марко каже: тобі не корисне здобуття благ без праці. Легке досягнення породжує високомірність. Але як почати "переслідувати себе"? Це означає відмовитися чинити свою волю, задовольняти свої бажання. Св. Отці радять почати з дрібниць. Як ти можеш загасити великий вогонь, каже Св. Єфрем Сірійський, якщо спочатку не навчишся гасити малий? Якщо ти хочеш звільнитися від пристрасті, переможи спочатку свої дрібні бажання. Не думай, що одне можна відокремити від другого: вони з'єднані як довгий ланцюг чи сітка.
Отже, не варто починати боротися з важкими пороками і поганими звичками, не перемагаючи водночас свої дрібні слабкості: любов до солодощів, балакучість, цікавість, суєтність. Врешті-решт, наші бажання, і великі, і малі, мають одну основу – нашу закоренілу звичку чинити лише свою волю. Напрям нашої волі спотворений. Після гріхопадіння наша воля прагне виконувати лише потяги власного "я". Саме тому наша боротьба і спрямована проти нашої власної волі як такої. І слід боротися постійно і безупинно. Хочеш щось запитати – не питай. Хочеш випити два горнятка кави – пий лише одне. Хочеш подивитися на годинник – не дивись. Хочеш випалити цигарку –відклади, або краще зовсім не пали. Хочеш піти в гості – залишайся вдома. Оце і є переслідувати себе. Так з Божою допомогою, ми приборкуємо свою волю.
Можливо, ти думаєш: хіба це так необхідно? На це св. Отці відповідають іншим питанням: невже ти справді думаєш, що можеш наповнити глечик чистою водою, не виливши спочатку старої і брудної? Чи захочеш ти запросити поважного гостя в кімнату, яка завалена брудом і сміттям? "Ні, той, хто надіється побачити Господа, очищує себе, оскільки Він – чистий", – каже св. євангелист Іван (1Ів.3:3). Очистимо своє серце і викинемо все сміття, що там зібралося, вимиймо забруднену підлогу, вікна і відкриймо їх, щоб світло і повітря проникли в ту світлицю, яку ми приготували як покій для Господа. Одягнемося у чистий одяг, щоб сморід старого не залишився на нас і щоб ми не стали вигнаними геть (Лк.13:28).
Нехай це буде нашою щоденною і щохвилинною працею. Тим самим ми виконаємо заповідь Господа, дану нам через апостола Якова, який каже: очистіть руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні (Як.3:8). А також і апостол Павло закликає: очистімо себе від усякої нечистоти тіла і духа (2 Кр.7:1). Бо зсередини, з людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубство, перелюби, здирства, завидюще око, Богозневага, гордощі, безумство. Усе це виходить зсередини – і людину опоганює! Тому Господь також говорить фарисеям: очисти перше середину кухля, щоб чистий він був і назовні" (Мт.23:26).
Наслідуючи ці гасла і починаючи працювати над нашим внутрішнім "я", ми повинні пам'ятати, що ми очищуємо наше серце не заради нас самих. Не заради себе ми чистимо і прибираємо кімнату для гостя, а щоб гість почував себе добре. Чи буде йому добре? – запитуємо ми себе. Чи залишиться він? Всі наші думки лише про нього, ми ж відходимо, не очікуючи ніякої нагороди для себе.
У людській природі є три початки, про які чітко зазначає Микита Стифат: тілесне – коли людина живе, щоб догоджати собі, не думаючи про те, що може завдати шкоди іншому; душевне – коли живе, щоб догодити собі й іншому; духовне – коли людина живе, щоб догодити Господу, не хвилюючись про те, що це може завдати шкоди йому самому. Перше – нижче людського єства, друге – звичайне, третє – вище єства людського, це і є життям у Христі.