— Отже, ми можемо порішити його, — сказав Фіно.
— Як саме? — з удаваною байдужістю запитав де Люно, що хотів похвалитися перед пані д’Еспар цією послугою.
— Іспує угода, за якою Люсьєп зобов’язаний співпрацювати в газеті Лусто. Він тепер не має жодного су, й тим легше буде примусити його писати для нас. Ну а якщо, скажімо, в одній зі статей будуть образливі натяки на міністра юстиції і якщо буде доведено, що автор статті — Люсьєн, міністр, звичайно, визнає його негідним королівської ласки. А щоб іще збити пиху з провінційного генія, ми влаштуємо Коралі провал: він побачить свою кохану освистаною й без ролі. А що підпис указу буде відкладено на невизначений час, ми здіймемо на глум аристократичні претензії нашої жертви — згадаємо про матір-повитуху і про батька-аптекаря. Мужність Люсьєна чисто поверхова, він не вптримає нашого натиску, і ми спровадимо його туди, звідки він з’явився. Натан через Флоріну допоміг мені викупити шосту частку паїв у "Огляді", якою володів Матіфа, я зумів також придбати паї постачальника паперу, і тепер ми залишилися тільки вдвох із Доріа. Гадаю, ми з вами домовимось, і я влаштую так, що наш журнал стане служити двору. Я обіцяв сприяти Флоріиі й Натапові за умови, якщо викуплю свою шосту частку паїв, вони мені її продали, і я мушу дотримати своєї обіцянки; але спершу я хотів би знати про можливості Люсьена...
— Ви гідні свого прізвища! — сказав де Люпо сміючись. — Ну що ж, дійте! Я люблю таких людей...
— Гаразд. Але скажіть, ви зможете влаштувати Фло— ріні постійний ангажемент? — запитав Фіпо у доповідача прохань.
— Зможу. Але спочатку звільніть нас від Люсьєна. Растіпьяк і де Марсе чути про нього пе можуть.
— Спіть спокійно, — сказав Фіно. — Натан і Мерлен завжди матимуть напохваті статті, які Гайар буцімто обіцяв пропустити в першу чергу. Люсьєн не зможе надрукувати там жодного рядка, й ми відріжемо йому шлях до заробітку. Щоб захищатися самому і захистити Коралі, він матиме до своїх послуг лише газету Мар— тенвіля. Одпа газета проти всіх нічого вдіяти не зможе, і його поразка неминуча.
— Я вкажу вам вразливі місця міністра, але обов’язково дасте мені прочитати рукопис статті, яку ви замовите Люсьєнові, — відповів де Люпо; він усе-таки остерігся сказати Фіно, що обіцянка виклопотати для Люсьєна титул графа де Рюбампре була жартом.
Де Люпо покинув фойє. Фіно підійшов до Люсьєна і тим добродушним тоном, на який ловиться стільки людей, став пояснювати йому, що, маючи певні зобов’язання перед його газетою, він не може зректися їх. Фіно й гадки не має подавати на свого друга в суд, адже це зруйнувало б усі його сподівання на успіх у стані роялістської партії. Фіно любить людей сильних, людей, які сміливо змінюють свої переконання. Хіба їм не судилося ще не раз стрічатись у житті, робити один одному тисячі дрібних послуг? До того ж Люсьєнові потрібна надійна людина в рядах ліберальної партії, яка при нагоді могла б прийти йому на допомогу, напавши на прихильників уряду або крайніх роялістів, коли ті в чомусь йому відмовлять.
— Якщо вас ошукають, що ви робитимете? — додав Фіно на закінчення розмови. — Скажімо, котрийсь міністр, вважаючи, що своїм відступництвом ви самі накинули па себе недоуздок, перестане вас боятись або й узагалі помічати, то хіба вам не захочеться нацькувати на нього зграю хортів, щоб вони вчепилися йому в литки? А ви на смерть погиркалися з Лусто, і він вимагав вашої голови. З Фелісьєном ви не розмовляєте. Залишаюся тільки я! А одне з правил мого ремесла — це жити в добрій злагоді з людьми по-справжньому сильними. В тому світі, де ви нині обертаєтесь, ви можете робити мепі не менші послуги, ніж я робитиму вам у пресі. Але справи передусім! Надсилайте мені статті чисто літературні, вони не введуть вас у неславу, і ви виконаєте нашу угоду.
В пропозиції Фіно Люсьєн зауважив тільки дружні почуття, поєднані з тонким розрахунком. Лестощі Фіно й де Люпо піднесли йому настрій, і він подякував Фіно.
В житті шанолюбів і всіх тих, хто може досягти успіху лише за допомогою людей та сприятливих обставин, керуючись більш або менш складним, обміркованим і точним планом дій, неминуче настає прикра хвилина, коли якась невідома і невблаганна сила піддає їх суворим випробуванням: повсюди на них чатують невдачі, з усіх кінців рвуться або заплутуються нитки, нещастя сунуть звідусіль. Варто тільки розгубитися, втратити голову — і ти пропав. Люди, які вміють опертися цьому першому натиску обставин, уміють незламно вистояти під ураганом і ціною неймовірних зусиль піднятись у вищі сфери, — то справді сильні люди. Кожен, кому не пощастило народитись у багатстві, рано чи пізно переживає те, що можна назвати його фатальним тижнем. Для Наполеона таким тижнем став відступ із Москви. Подібна мить настала і для Люсьєна. Доти усе складалося для нього у вищому світі й у світі літератури напрочуд щасливо; йому надміру таланило, й ось тепер йому довелось побачити, як люди й обставини обернулися проти нього. Перше горе виявилося найтяжчим і найдо— нікульнішим, воно торкнулося того, в чому Люсьєн вважав себе невразливим, — його серця і його кохання. Коралі була не дуже розумна, але, обдарована чудовою Душею, вона іноді вся перемінялась у поривах натхнення, що бувають тільки у великих актрис. Цей рідкісний талант, поки з плином часу і з досвідом він не перетвориться на звичку, залежить від примх характеру, а часто й від чарівної сором’язливості, притаманної ще юним артисткам. В душі боязка й наївна, зовні зухвала і легковажна, як то й личить актрисі, Коралі, будучи ще й закоханою, жила досі серцем, хоч і носила маску комедіантки. Мистецтво передавати почуття, це витончене прикидання, ще не взяло в ній гору над природою.
їй було соромно дарувати публіці тим, що належало тільки коханню. Крім того, вона не була позбавлена слабості, властивої справжнім жінкам. Відчуваючи, що її покликання — бути володаркою сцени, вона потребувала успіху. Але водночас вона пе вміла підкорити чарам свого таланту публіку, до неї байдужу, і, виходячи па сцену, завжди страшенно хвилювалася. Холодність глядачів могла цілком вибити її з колії. Кожну нову роль вона сприймала як свій перший виступ у театрі, і це завдавало їй жорстоких мук. Оплески були необхідні Коралі, і вони не так тішили її самолюбство, як надихали її, п’янили; несхвальний шепіт або мовчанка байдужої публіки позбавляли Коралі всіх її здібностей; переповнена, уважна зала, захоплені й доброзичливі погляди певимовно збуджували її; тоді вона входила у спілкування з глядачами, пробуджувала благородні поривання у їхніх душах і відчувала в собі силу зворушити їх, схвилювати. Така майже хвороблива чутливість свідчила не тільки про нервову вдачу й високе обдарування, а й про витонченість почуттів, про вразливість бідолашної дівчипп. Кінець кінцем Люсьєн оцінив скарби, які таїлися в цьому серці, зрозумів, що його кохана ще зовсім молоде дівча, майже дитина. Не наділена притаманною актрисам двоєдушністю, Коралі була нездатна захистити себе проти суперництва та закулісних змов, до яких вдавалася Флоріпа, дівчина настільки ж лукава й розбещена, наскільки її подруга була щира й великодушна. Ролі повинні були самі знаходити Коралі; вона була надто горда, щоб випрошувати їх у авторів і приставати на їхні ганебні умови, щоб віддаватися пер— шому-ліпшому газетяреві, який пригрозив їй своїм пером і коханням. Талант, явище саме по собі надзвичайно рідкісне у своєрідному комедійному мистецтві, в тільки однією із запорук успіху, талант іноді навіть завдає шкоди, якщо його не підтримує певний хист до лукавства, а такого хисту зовсім не було в Коралі. Знаючи, як хвилюватиметься його подруга під час свого першого виступу на сцені Жімпаз, Люсьєп хотів за всяку ціну забезпечити їй успіх. Гроші, які залишилися від продажу меблів, і гроші, зароблені Люсьєном, усі пішли на костюми, на обстанову артистичної вбиральні та на інші видатки, неминуче пов’язані з театральним дебютом. А кілька днів тому з любові до Коралі Люсьєн зважився па принизливий вчинок: узявши векселі Фандана та Кавальє, він пішов па вулицю Бурдопне в "Золотий кокон" просити Камюзо дисконтувати їх. Поет ще пе був настільки розбещений і не з легким серцем вирушив на цей штурм. Дорогою він перетерпів неабиякі муки, передумав чимало гірких думок, твердячи собі навперемінно то "так", то "ні". Й усе ж таки примусив себе увііітп до тіспої, холодної, похмурої контори, оберненої вікнами у внутрішній дворик. Але там велично сидів пе колпшпій коханець Коралі, пе той добродушний, ледачий, розпусний, недовірливий Камюзо, яким Люсьєн його знав, а шанований батько родипп, купець, прикрашений облудною доброчесністю, член комерційного суду, схований за машкарою показної суворості, захищений від прохачів поблажливою зверхністю; Люсьєн побачив перед собою директора фірми, оточеного прикажчиками, касирами, зеленими папками, накладними і зразками товарів; тут-таки, мовби охороняючи статечного купця, стоялп його дружина і скромно вбрана дочка. Підходячи до Камюзо, Люсьєн тремтів із голови до ніг, бо достойний комерсант зміряв його відверто байдужим поглядом, який поет уже не раз помічав у тих, кому він пропонував свої векселі.