З такими правками, я впевнений, шо друга частина моєї історії ну просто ідеальна. Не можу змовчати на те, шо ти знову надіслав мені трохи доларів. І знову я тобі дуже вдячний. Але я, як папуга, повторюю те саме, шо й казав раніше: якшо тобі не подобається те, шо я пишу, і ти захочеш отримати свої долари назад, я відішлю їх тобі зразу. Навпроти, я не буду відчувати себе гордим.
Наступна частина далася мені ше з більшою напругою. Вона вже майже написана. Я уявив, які речі ти можеш попросити змінити, і я їх сам змінив. Ну, наприклад, я більше не вживаю слова "хандра", бо можу собі уявити, шо воно тебе нервує, як ти сам колись написав "Не вживай слова "хандра ", воно мені капає на мізки". Я ше понавигадував пару фішок, які мають тобі сподобатися — це всякі такі прикольні і трохи сумні речі. Я певен, шо ти мене стримаєш, якшо мене трохи задалеко занесе.
Щодо твоєї писанини, яку ти мені надсилав у численних листах, то я мушу сказати, шо прочитав її всю. Особливо мене вразила частина про "Книгу Повторюваних Снів", а сон про те, шо ми всі є нашими батьками, навіть увігнав мене в меланхолію. Ти так і хотів, правда? Ну, очевидно, шо я не Батя, і взагалі у твоїй частині роману я не частий гість. Коли я дивлюся на своє відображення, то бачу там не Батю, а абсолютний його антипод.
Янкель, здається, позитивний герой, так же? З чого ти взяв, шо він наколов того пацана так багато років тому? Може, йому просто були потрібні гроші. Я сам знаю, шо таке буває, хоча, шоб розвести когось, я нікого ше, звичайно, не розводив. Мені здається, шо це дуже навіть підтримує оповідь, шо ти вигадав другу лотарею, як назвати населений пункт. Я все думав, як би я назвав Одесу, якби мені дали таке право? Може, я би назвав її Алекс, бо я ж сам Алекс, а якби ше й місто називалося Алекс, то всі би розуміли, шо я тут найголовніший! Можна ше було би назвати місто "Ігорчик", тоді би всі знали, шо авторитетом є мій братан, а він цілком на це заслуговує, і було би класно, якби люди теж: так думали. (Хоча, досить дивно, шо я своєму братікові бажаю того ж, чого й собі, тільки набагато очевидніше.) А може, Одесу треба було перейменувати у Трохимбрід, тоді би й таке місто реально з'явилося, а твою книжку всі би розкупили і ти би тоді прокинувся знаменитим.
Мені так не хочеться закінчувати цей лист. Це ж все одно, шо ми би з тобою поговорили. Сподіваюся, шо ти будеш задоволений моєю третьою частиною, і, як завжди, прошу твоєї милості. Я намагався писати чесно й гарно, за твоїми інструкціями.
Ага, так. Є ше один момент. Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого з нашої історії я викинути не можу, хоча ти і просиш її вирізати. Ти пишеш, шо без неї історія буде більш рафінірованою, і я знаю, шо "рафініровании" означає "очищений", "відполірований" чи "добряче вичищений", але я скажу тобі, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це персонаж дуже навіть повчальний, вона розігріває читацький апетит і запалює нас пристрастю. Давай подивимося, як вона буде еволюціонувати, а потім подумаємо, шо з нею зробити.
Зі щирим серцем, Олександр
У сторону Луцька
Семмі Дейвіс Молодший-Молодший перестав гризти свій хвіст і намагався лизнути окуляри героя, а вони, я вам скажу, справді вимагали фундаментальної чистки. Я пишу, шо псина тільки намагалася лизнути, бо герой весь цей час був поза соціумом, він ухилявся і скручувався в пружину на сидінні, і лише час від часу казав: "Перепрошую, чи не могли б ви забрати від мене свого пса. Будь ласка, я зовсім не люблю собак". — "Та вона ж тільки заграє з вами, — відповів я в той момент, коли псина скочила йому на груди й ляпнула героя своїми задніми лапами, — так вона дає сигнал, шо любить вас. "Ну, будь ласка, — сказав він знов, коли псина сіла йому на обличчя, — мені вона справді не подобається. Що це за ігри?! Вона розіб'є мої окуляри!"
Мушу сказати, шо Семмі Дейвіс Молодший-Молодший — це дуже активна псина, яка інтенсивно соціалізується зі всіма нашими новими друзями, але такого, шо було тоді, я ше ніколи не бачив. Я зрозумів, шо вона просто закохалася у героя. "Ви користуєтеся одеколоном?" — запитав я. "Що?" — "Ви користуєтеся одеколоном?" Він зробив круговий маневр тілом, шоб ухилитися від приставань Семмі Дейвіса Молодшого-Молодшого. "Хіба трошки", — сказав герой, активно захищаючи долонями зад своєї голови від приставучої псини. "Вона любить одеколон. Він її сексуально надихає". — "О, Ісусе!" — "От вона й намагається зайнятися з вами сексом. Добрий знак. Дає зрозуміти, шо вона вас не вкусить". — "Рятуйте!" — надривався герой, бо в той момент псина вже розвернулася у позу 69. Увесь цей час Дєд потрохи відходив від відпочинку. "Він її не любить", — сказав я Дєду. "Так полюбить", — відповів старий і обірвав діалог. "Ей, Семмі Дейвіс Молодший-Молодший, — гаркнув я, — Сідєть!" І знаєте шо? Вона дійсно сіла. Прямо на героя. В позі 69. "Семмі Дейвіс Молодший-Молодший! Ану пішла на своє заднє місце! Злізай з героя!" — я подумав, шо вона мене розуміє, бо псина дійсно зіскочила з героя і прилипла до вікна на другому боці машини. Можливо, шо вона вже злизала з героя весь одеколон і сексуально він її вже не цікавив, а тільки просто як друг… "Перепрошую, ви не чуєте, як смердить?" — спитав герой, намагаючись позбутися вологості на шиї. "Нє-а", — моментально збрехав я. "Тут щось надзвичайно смердить. Так, начеб-то хтось здох у цій машині. Що ж це може бути?!" — "Поняття не маю", — відповів я, хоча підозрював, шо це може смердіти.
Ніхто не здивувався, шо ми загубили дорогу на половині шляху між львівським залізничним вокзалом і виїздом на Луцьк. "Ненавижу Львів", — сказав Дєд, обертаючись до героя. "Перепрошую, що він сказав?" — спитав герой. "Він сказав, шо вже скоро", — знову відверто збрехав я. "Вже скоро що?" — наполягав герой. Я обернувся до Дєда: "Можеш на мене рипіти, але не чіпай єврея". Дєд сказав: "Я буду говорити йому всьо, шо захочу, бо він все одно не пойме". Я повернув голову, шоб герою було зручніше: "Він сказав, шо вже скоро ми виїдемо на магістраль до Луцька". — "А звідти? — поцікавився герой. — Звідти ще далеко до Луцька?" Після цього питання він обережно повернув голову, але Семмі Дейвіс Молодший-Молодший так і сидів, втупившись у вікно. (Я вам скажу, шо то була добра сука, бо вона ж дивилася у своє вікно, хоча в машині чи ти сука, чи не сука, а можеш все робити тільки на своїй стороні. Та й пу-кала вона зовсім небагато.) "Скажи йому, шоб заткнувся, — сказав Дєд, — я не можу вести машину, коли хтось збирається теревені розводити". — "Наш шофер каже, шо в Луцьку багато гарних будинків", — бовкнув я герою. "Нам дали багато бабок, — нагадав я Дєду, — і тому він може балакати". — "Мені ніхто бабок не давав", — буркнув Дєд. "І мені теж, — сказав я, — але комусь вони вже заплатили". — "Прошу?" — "Він говорить, шо звідси до Луцька дві години їзди. А там ми знайдемо ужасний готель, шоб переночувати. "Що ви маєте на увазі, коли кажете "ужасний"?" — "Ш-шо?" — "Я… кажу… що… значить… що… готель… буде… ужасний?" — "Скажи йому, хай заткнеться". — "Дєд каже, шоб ви дивилися у вікно, якщо хочете шось побачити". — "Але що ж то за такий ужас-ний готель?" — "Та забудьте, шо я це сказав". — "Я ненавижу Львів! Я ненавижу Луцьк! Я нена-вижу єврея на задньому сидінні машини, яку я тоже ненавижу!" — "Здається, ви не надто упевнені в маршруті". — "Я сліпий, мені давно вже пора на пенсію". — "Та про що ж ви там говорите? І що це за довбаний запах?" — "Ш-шо?" — "Скажи, хай він заткнеться, бо я зараз викину вас на дорогу". — "Про… що… викажете?" — "Або єврей закриє рот, або я зараз всіх нас покалічу!" — "Ми говоримо, шо наш автопробіг буде трохи довшим, ніж ми думали".