А тепер маєш клопіт. Тоді вже Зубківський обов'язково п'ятами накиває і "здоров" не скаже ніколи.
Повернувшись на подвір'я, Волос обійшов воловню. У великій оборі бички ремиґали над яслами, в кутку мукнула корова. Заглянув Волос і до стайні. Замість улюблених арденів, на господаря зирнув ослизлим оком старий кінь і тихо, заіржав. Волос штовхнув його в бік і сердито викрикнув: "Не бійся, тебе не відберуть!" За садком ритмічно чохкав паровий млйн, що вже ним розпоряджалась артіль незаможників. Раніше чохкання паровика видавалося для Волоса клацанням басових голосників на гармонії, і не раз у такт цій музиці Волос весело причмокував губами. Тепер же цими губами він зміг тільки вилаяти наймита, що десь, мабуть, гайнув уже до сільбуду, а там, де у пана Ванди колись була клумба з квітами, Левко накладав на воза чорний гній. Волос зирнув одним оком і тоном, з якого порада приймається як безапеляційний наказ, сказав:
— А не скинув би ото я чоботи? У каенесів навчилися тринькати добро?
Левко, зарожевілий від вимахування вилами, винувато кліпнув очима:
— Я ж на сухому стою..
— Отож я й кажу. Двічі не буду нагадувати.
Тільки після цього Волос пішов до хати. У хаті біля столу на тапчані з ситчиковою спинкою сидів Молочай, голова земельної комісії, і щось захоплено говорив до Домки. Серед хати, обіпершись на палицю, мов дятел на хвіст, стояв секретар сільради і сперечався з Артемом. Артем — викапаний батько — дивився з-під кошлатих брів на гостей і зневажливо, з почуттям своєї зверхності кидав, коли хотів, по одному слову:
— А державі й пользи немає?
— Нам з такої пользи толку мало,— відповів йому секретар сільради,— сьогодні нам, а завтра панам отаманам. Дякуємо! Краще вже зразу покласти край.
Улас Волос почув це з порога і зрозумів, що Зубківський таки накаркав на його голову. Опираючись на свою філософію, Волос не переставав потихеньку скуповувати землю довкола свого хутора. До декрету про націоналізацію землі він доточував своє "вітром навіяло, вітром і звіє" і з задоволенням ховав у кіот Миколи Мирлікійського запродажні листи на нові клапті землі. До нотаря з цими листами він не звертався: їх свідчили або Кліщ, або панотець Кір. "Революцію теж треба розуміти,— говорив він повчально Ар-темові,—аби в тебе корінь був". І враз —ці недвозначні слова секретаря.
Перспектива опинитися завтра поза хутором, бути зірваним з кореня, на який він стільки покладав надії, кинула Волоса в жар. Він відчув, що його філософія з вітрами сама йде за вітром. Побите віспою його обличчя, схоже на одвернуту плугом скибу глею, почервоніло, але у нього ще вистачило сили статечно повісити на цвяшок картуза з блискучим козирком і вже після цього, мов до наймитів, кинути:
— А чого це люди стоять? У нас же не комітет, здається, єсть на чому ще сісти.
Домка, мов добре вишколена наймичка, знітилась і вийшла до хатини, а секретар сільради Архип з несподіванки •навіть скинувся, мов карась на сковороді. Молочай теж підвівся з тапчана, обсмикнув поли розстебнутого френча, і, після деякого вагання, простяг руку, й сказав:
— Доброго здоров'я, Власе Радивоновичу.
1 тон, і простягнута рука зовсім збили з пантелику Волоса. Він сів до столу і, не звертаючи вже ніякої уваги на гостей, що продовжували стояти, знову кинув:
— Тиндик не приходив?
— Не було,— відповів йому в тон Артем.
— А ячмінь аж шкварчить уже.
— Да-а, пече,— вставив і секретар Ради Архип, щоб скоріше позбутися ніяковості.
Волос продовжував говорити ніби лише до Артема:
— Так це виходить, що робили тільки на податок?
— А мо', ще й прикупати доведеться.
— Це вже розор. Краще б уже, кажу, на осиках повісили зразу та й не робили здьовки над православними. Що ж це, значить, хочете-таки злопати нашого брата, хазяїна? — обернувся він уже до Молочая.
— Революція бореться не з хазяями,— одповів Молочай, починаючи дратуватись із свого становища,— а з ворогами, що наживаються на чужій праці.
— Не в обиду будь вам сказано,— додав Архип.
— Спасибі за ласку,— буркнув Волос.
— Заслужили. Артем каже—"польза державі", а ми собі мислимо так: скільки вовка не годуй, він усе в ліс дивиться.
— Хоч би й хотів дивитися, так лісу вже чортма.
— Ото й краще. Щоб і лупитися не було де,— уже опанувавши себе, сказав Молочай.
Волос насупився:
— Це у вашому тернаціоналі так пропечатано?
— І в Інтернаціоналі, та й самі бачимо, яким ви духом дихаєте. Конешно, Радянська влада підрізала вам крильця, але зубами ви ще скрегочете.— Молочай тільки тепер сів на дубовий стілець і смикнув Архипа. Той теж опустився на тапчан.
— От і подумайте, що ви за категорія така і яка до вас інакша може бути програма.
— Гарна резолюція;— все ще насуплено промимрив Волос.— А якби стати усім у ряд та наввипередки, га? Без програми.
— А ви позаду з батіжком?
— Траплялось і з ломакою.
Він навмисне до цинізму був одвертим, щоб скоріше вивідати причину несподіваних одвідин зразу аж двох представників влади, що кожного разу приносили йому яку-не-' будь турботу. Його тільки дивувало, що Максим Молочай на цей раз був чомусь надто стриманий, навіть зніяковів, чого за ним раніше ніколи не примічав Волос, а секретар сільради Архип теж говорив більше "наздогад буряків"..
Волос губився в догадках. "Може, яка-небудь обратна політика вийділа",— подумав про себе і зирнув на Артема. Артем підвівся з-за столу і вийшов до другої хати. Тоді Максим Молочай відкашлявся і одним духом, щоб скоріше здихатись цієї справи, виклав причину свого візиту.
У Волоса вуси відділилися від бороди, немов репнула грудка глею, і, не зовсім ще розуміючи, що йому сказав Молочай, він часто закліпав вицвілими віями.
— Коли стати на офіціальну ногу, то ця справа торкається більше вашої дочки,— пояснив уже Архип, певний, що Максим, червоний від хвилювання і перєсердя, більше говорити про це не буде.— Ну, а раз ви тут нагодились і все-таки батько... Справа ясна.
Волос був готовий до всього, навіть думав і про те, що, може, ще й йому доведеться бути на зразок отих, що хазяйнують на чужому, але тільки не про Максима, бондаревого сина, в ролі його зятя.
На одну хвилину він припустив і таку комбінацію: "Зять партєєць".