– Ох жах! Він ніби сидів…
– Вогонь горів ясно…
– Ми тільки його розклали…
– …підклали гілок…
– У нього очі…
– Зуби…
– Пазури…
– Ми як побігли…
– Спотикалися…
– Звір гнався за нами…
– Я бачив, як він крався поза деревами…
– Мало не схопив мене…
Ральф з острахом показав на Ерікове лице, до крові подерте гілками.
– Як це ти?
Ерік доторкнувся до лиця.
– Все в подряпинах. Кров іде?
Хлопчики поряд відсахнулися з жахом.
Джоні, ще позіхаючи, голосно розплакався і не стихав, доки не дістав ляпаса від Біла. Ясний ранок таїв у собі загрози, і в гурті хлопчиків заходили зміни. Всі повернулися назовні, а не досередини, і списи з загострених палиць стирчали, як частокіл. Джек звелів їм знову повернутися до центру.
– От буде полювання! Хто зі мною?
Ральф зачовгав нетерпляче.
– У нас дерев'яні списи. Не мели дурниць!
Джек глузливо посміхнувся.
– Боїшся?
– Певна річ, боюсь. А хто не боїться?
Він повернувся до близнюків з сумом і безнадією.
– Ви ж нас не дурите?
Відповідь була така переконлива, що ніхто не смів узяти її під сумнів. Ріг прийняв Роха.
– А може… ми залишимось тут… і край? Може, звір до нас не підійде?
Ральф накричав би на нього, якби йому не здавалося, що за ними хтось спостерігає.
– Залишитися тут? Товктися на латочці острова у вічному страху? А де ми візьмемо їжу? А що буде з вогнем?
– Ходімо, – нетерпляче запропонував Джек, – ми марнуємо час.
– Ні, не марнуємо. Що робити з малюками?
– Начхати на малюків!
– Хтось має наглядати за ними.
– Поки що обходились і так.
– Не було потреби! А тепер є. Це зробить Роха.
– Чудово. Сховай свого Роху від небезпеки.
– Май розум. Що Роха може зі одним оком?
Інші хлопці з цікавістю дивилися то на Ральфа, то на Джека.
– І ще одне. Це буде не звичайне полювання, бо звір не залишає слідів. Якби були сліди, ви б їх побачили. Наскільки ми знаємо, звір перестрибує з дерева на дерево, як оці, ну як їх…
Усі закивали.
– Тож треба подумати.
Роха скинув окуляри і протер єдине скельце.
– А як ми, Ральфе?
– В тебе нема рога. На, тримай.
– Я хочу сказати, що буде з нами? А що як звір прийде, коли всіх вас не буде? Я погано бачу, і якщо я перелякаюся…
Джек перебив його зневажливо:
– Ти завжди переляканий.
– У мене ріг.
– Ріг! Ріг! – закричав Джек. – Нам більше не потрібний ріг. Ми і так знаємо, хто має говорити. Яке пуття з того, що тут казав Саймон, чи Біл, чи Уолтер? Пора декому зрозуміти, що треба сидіти тихо, а ми самі вирішимо…
Ральф більше не міг мовчати. Кров гарячою хвилею прилинула йому до щік.
– Ріг не в тебе, – нагадав він. – Сядь.
Джек побілів, на його обличчі різко проступили коричневі цяточки веснянок. Він облизав губи і залишився стояти.
– Це справа мисливців.
Решта всі напружено стежили за ним. Роха відчув, що вскочив у халепу, тицьнув ріг Ральфові на коліна й сів. Тиша ставала гнітюча. Росі перехопило дух.
– Це не тільки справа мисливців, – нарешті відказав Ральф. – Ви ж нездатні вистежити звіра. А хіба ви не хочете, щоб вас урятували?
Він повернувся до зборів.
– Хіба ви всі не хочете, щоб вас урятували?
Знову зиркнув на Джека.
– І раніше я казав: головне – вогонь. Тепер вів, мабуть, загас…
Йому допомогла давня злість, дала сили нападати.
– Невже всі подуріли? Нам треба знову запалити той вогонь. Джеку, ти про це не подумав, правда? А може, ніхто не хоче, щоб нас урятували?
Ні, врятуватися хотіли всі – це не викликало сумніву; криза скінчилася цілковитою перемогою Ральфа. Роха зі стогоном випустив повітря, знову відкрив рота, щоб удихнути, та не зміг. Він упав, притиснувся до колоди, роззявив рота, губи йому посиніли. Ніхто не звертав на нього уваги.
– Тепер подумай, Джеку. Є на острові місце, де ти не був?
Джек відповів неохоче:
– Тільки… а, ну, звичайно ж! Пам'ятаєш? У самому хвості острова, де скелі навалилися. Я підходив туди. Там є такий місток із каміння. Це єдина дорога нагору.
– Може, він там і живе.
Всі враз загалакали.
– Тихо! Гаразд. Там і будемо шукати. Якщо звіра там нема, тоді підемо та пошукаємо на горі й запалимо вогнище.
– Гайда!
– Спершу треба поїсти. Тоді йти, – Ральф замовк на хвилину. – І, мабуть, візьмемо списи.
Після їди Ральф зі старшими хлопцями рушили понад берегом. Роха так і залишивсь валятися на плиті. Цей день, як і попередні, обіцяв сонячну купіль під блакитною банею. Пляж простягався попереду м'якою дугою, зливався з лісом удалині; було рано, і день ще не заволокло рухливим серпанком міражів. Ральф обачно вибрав шлях по пальмовій терасі, не ризикуючи йти гарячим піском над водою. Він дозволив Джекові очолити їх; той посувався вперед з підкресленими пересторогами, хоча ворога вони б завважили за двадцять ярдів. Ральф ступав позаду, радий, що хоч на час позбувся відповідальності.
Саймон ішов перед Ральфом і не дуже вірив – якийсь звір з гострими пазурами сидить на Вершині гори, не залишає слідів, але не може наздогнати Ерікісема. Скільки Саймон не думав про звіра, в його уяві завжди поставав образ якогось чоловіка, геройського й хворого.
Він зітхнув. Інші встають і промовляють до зборів, не відаючи жахливої внутрішньої скутості; говорять, що заманеться, так наче звертаються до однієї людини. Він відступив убік і озирнувся. Позаду йшов Ральф, перекинувши спис на плече. Саймон соромливо сповільнив крок, порівнявся з Ральфом, поглянув на нього крізь цупке чорне волосся, яке впало на очі. Ральф скоса зиркнув у відповідь, стримано всміхнувся, наче забув, у які дурні пошився недавно Саймон, і знов тупо дивився вперед. На якусь мить чи дві Саймона огорнуло щастя – його знову прийняли, – а потім він перестав думати про себе. Зненацька наскочив на дерево, Ральф сердито глянув на нього, а Роберт захихотів. Саймов заточився, біла плямка на його чолі почервоніла, засочилася кров'ю. Ральф забув про Саймона і вернувся у своє особисте пекло. Скоро вони дістануться до замку, і ватажок муситиме йти першим.
Спереду надбіг Джек.
– Уже видно.
– Гаразд. Підійдімо якомога ближче.
Невисоким схилом подався за Джеком у бік замку. По ліву руку від них було непроникне плетиво ліан та дерев.
– А тут нічого не може бути?
– Сам бачиш. Тут ніхто не пролізе.