— Якби ви були жінкою, м-р д'Алькасер, я не говорила б вам цього, бо тоді боялася б вашої підозри.
3/5
"Може скоро я не буду вже ні жінкою, ні чоловіком, а холодним мертвим тілом", подумав д'Алькасер, що й перед небезпекою міркував дуже просто. Він тільки тому й радів, що приїхала м-с Треверс, бо був дуже самотній в цій огорожі; Треверс лютував, а до того ж його трусило. Лінгарда д'Алькасер не бачив майже з того часу, як вони висіли на берег, бо "фатальна людина" була зайнята переговорами в головному будинкові Белараба; думати ж, що за його життя з запалом торгуються, було д'Алькасе-рові неприємно. Проводиреві підлеглі й вояки, розташовані в огорожі, дуже мало звертали на нього уваги і це, очевидно, означало, що він безнадійно полонений. Д'Алькасер, гуляючи на самоті після обіду в холодку хатини,— де був м-р Треверс, тремтячий і лютий мізантроп,— помітив, що з віддалених веранд загорнуті жінки з цікавістю розглядали білу людину. Усе це нервувало. Йому здалося, що скінчити життя нелегко. Тому й радів він з приїзду м-с Треверс, що приносив трагічну ноту в цю темну порожнечу.
— Підозрілість не в моїй натурі, м-с Треверс, і я певен, я надіюся, що ви не підозріватимете мене, коли я стриманий чи одвертий. Я поважаю ваше таємниче переконання; можливо Йоргенсон і дав вам якийсь привід до...
— Він ненавидить мене,— сказала м-с Треверс і насупилась, коли д'Алькасер посміхнувся.— Це зовсім не са-мообдурювання. Найгірше те, що він ненавидить мене не як живу людину. Я певна, що йому навіть байдуже до мого існування. Йоргенсон ненавидить мене, бо я стосуюся до вас, бо через вас уся тривога, і я... Ну от!
— Так, так, це правда,— швидко мовив д'Алькасер.— Але даремно йоргенсон на вас усе складає. Якби вас і не було тут, то здоровий розум усе одно спинив би Лінгарда у його пристрасті робити вигнанців королями. Якби нас повбивали, то напевне заворушились би усі, і його запідозрили б у спілці з цими дикунами і жорстокими маврами. Хто звернув би увагу на його величні мрії, на дане слово, на лицарські почуття? Ніщо не врятувало б його від підозри. І з його вдачею... ви розумієте мене, м-с Треверс (ви ж знаєте його багато краще, ніж я)... це морально вбило б його.
-— Присягаюсь! — прошепотіла м-с Треверс,— це ніколи й не спадало мені на думку. —Ці слова ніби зачепились за її шарф і не досягли до д'Алькасера, що тихим голосом провадив далі:
— А втім, що б там не трапилось, йому немає небезпеки, бо ваше свідчення врятує його.— М-с Треверс зненацька підвелась і, щоб лице лишалося закритим, закинула кінці шарфа за плечі.
— Я боюсь цього Йоргенсона,— скрикнула вона із стриманою пристрастю.— Не можна зрозуміти, що хоче він зробити. Навіть гадаю, що він дуже небезпечний, і, коли б він дав мені якесь доручення, я б... затаїла.
Д'Алькасер здивовано поглянув на неї. М-с Треверс тихо говорила:
— Скажіть мені одверто, ви ж можете на все дивитися спокійно: чи мала б я рацію?
— А він вам говорив що-небудь?
— Одверто кажучи, нічого, крім кількох фраз. Вони, здається, мали якийсь таємний зміст.
— Це було надто рисковано з його боку,— голосно сказав д'Алькасер.— І він вам звірився? Чому?
— Не знаю, що він мав на думці. М-р д'Алькасер, я певна, що хоче він відкликати від нас капітана Лінгарда. Я зрозуміла це тільки хвилину тому. Він дуже хоче відкликати його.
— Відкликати його,— повторив д'Алькасер, трохи збентежений.— Я, може, ще більш не хочу, щоб його відкликали. По щирості, я не вірю, щоб Йоргенсон мав таку силу. На вашому місці, я, мабуть, утримався б робити те, чого не знаю.
М-с Треверс вислухала до кінця. Потім повернулась і пішла з таким жестом, наче говорячи: "нехай так буде".
Д'Алькасер несподівано гукнув:
— Стійте! Не забувайте, що не тільки голова вашого чоловіка поставлена на карту, а й моя. Моя думка така, що не...
Вона спинилась. У глибокій тиші двору почувся її виразний голос, і постаті біля найближчих вогнищ заворушились і здивовано зашепотіли.
— О, так, я пам'ятаю, чиї голови я мушу рятувати! — крикнула вона.— А хто врятує цього чоловіка від самого себе?
V
Д'Алькасер знову сів на лаві.
— Хотів би я знати, що вона знає і що я зробив. Він цікавився, чому він так зробив, чи з щирості, чи з
природного небажання бути нізащо вбитим жорстокими маврами.
Ця страшенно одверта смерть приходила так несподівано! Вона була без жодних ілюзій, без вільного бажання самогубця, без героїзму воїна чи екзальтації мученика. "Вже краще вмерти борючись!" дебатував він сам з собою; і уявив, як кидається на списи, хоч це й не викликало ентузіазму. Чи краще вже піти назустріч долі: умерти десь за палісадником на цьому березі зі спокійною гідністю? "Найшвидше мене прошиють списом у спину", подумав він і аж здригнувся. Звичайно, д'Алькасер тремтів не від страху, бо він не дуже-то цінив життя. Він здригнувся від огиди до такої смерті, бо був цивілізованою людиною. Цивілізація, на його думку, мала рафіновані форми, пристой* ність процедури і, напевне, забезпечувала проти фатальних несподіванок.
Міркуючи так, д'Алькасер побачив, що підходив Лінгард. Він нетерпляче підвів голову, бо не був байдужий до своєї долі і навіть долі м-ра Треверса. Він хотів знати... Та одного погляду на Лінгарда було досить. "Даремно питати його про щось,— мовив він сам собі,— зараз його ніщо не цікавить".
Лінгард важко сів на другому кінці лави. Д'Алькасер, глянувши на нього, подумав, що це обличчя було найенер-гійніше і найпрекрасніше з усіх, яких він бачив за своє життя.
Лінгард заговорив перший:
— Куди пішла м-с Треверс?
— Вона пішла... куди ж їй перці за все захочеться піти, приїхавши до нас? — одмовив д'Алькасер, висловлюючись так, щоб звернути увагу на делікатність стану.
Спокій Лінгарда ще збільшився. Він знов заговорив:
— Дивуюсь, як ті двоє можуть розуміти одне одного. Він питав увесь цей темний світ, а д'Алькасер враз
чемно відповів:
— Ви дуже здивуєтесь, капітане, коли я скажу вам, що ті двоє досить здатні розуміти одне одного. Так. Це дивує вас? Та, запевняю вас, що за сім тисяч миль звідси ніхто не здивувався б.
— Я думаю, що розумію,— сказав Лінгард,— а ви хіба не розумієте, що у нього зовсім порожня голова? Він — наче божевільний.