Але Треверс прикидався іншою людиною.
— Боюся, д'Алькасер, що ви теж не дуже розсудливо дивитесь на все. Я піду, взявши з ліжка оцю ковдру...— Він швидко стяг її, повісив на руку й пішов слідом за д'Алькасером.
— Від чого я найбільше терплю, так це від холоду.
М-с Треверс з Лінгардом чекали біля сходнів. На здивування всіх, Треверс перший звернувся до дружини:
— Ви завжди глузували з чужих химер,— промовив він,— а зараз маєте свою власну. Але про це не варто міркувати.
Д'Алькасер пройшов, скинувши кепі, і, поклонившись м-с Треверс, зійшов у човен. Йоргенсон, звичайно, зник як клятий дух, а Лінгард одступив назад, лишивши чоловіка й жінку вдвох.
— Чи не чекали ви, що я вчиню скандал? —тихо спитав Треверс.— Та запевняю вас, що мені краще поїхати, аніж лишатись тут. Ви не ждали цього? Ви втратили почуття реальності й буття. Я ж якраз думав цього вечора, що краще бути мені десь, аніж лишатись тут і споглядати все... ваше безумство.
— Мартіне! — крикнула м-с Треверс. Лінгард здригнувся, а д'Алькасер підвів голову з човна, і навіть незримий Йоргенсон перестав бубоніти собі під ніс. Тільки одна особа ніби й не чула вигуку м-с Треверс і тихо провадила далі:
— ...ваші помилки, а ви ж, здається, були вищі від загальної легковірності. Ваші помилки заважають вам критично глянути на все, але колись ви ще признаєтесь у цьому.
— Чи не занадто далеко ви зазираєте? — спитала м-с Треверс і відчула, що розмовляє з чоловіком таким тоном, наче зверталася до нього, прощаючись у передпокої власного будинку. Так само вона питала колись, о котрій годині ждати його додому, а тим часом лакей держав одчинені двері, і на вулиці ждала карета.
— Не дуже-то далеко. Так не може більше тягтися,— Треверс зробив такий рух, наче поспішав, щоб не спізнитись на призначену годину.— До речі,— мовив він, спиняючись,— гадаю, цей ваш тип узнав, що ми багаті?
— Це найменше могло б спасти йому на думку,— сказала м-с Треверс.
— Ну, ну, якраз! —уїдливо всміхнувся м-р Треверс.— Але скажу вам, що мені це нецікаво. Я готовий зробити... Зробити поступки. Навіть дати йому великі гроші. Тільки вся справа така абсурдна! Він, мабуть, не певен в моїй сумлінності? Так ви, маючи на нього такий великий вплив, могли б запевнити його, що зі мною нема чого боятись. Я людина слова.
— О, це звичайна річ, яку можна подумати про кожного,— сказала м-с Треверс.
— Мабуть, ви так ніколи й не прозрієте? — роздратовано почав Треверс і спинився.— Ну, добре. Я даю вам волю.
— Що вплинуло на цю раптову зміну вашої думки? — підозріло спитала м-с Треверс.
— Моя повага до вас,— не вагаючись, відповів він.
— Я мала намір їхати в полон разом із вами.
— Я забороняю вам робити це,— енергійно зашепотів Треверс.— Я радий їхати. Не хочу бачити вас, доки не минуть ваші примхи.
її збентежив цей таємничий запал, та зразу ж лютий шепіт Треверса змінився на легковажний глум, і голосніше він сказав:
— Я безперечно не зв'язую це з чимсь особливим... Треверс одстрибнув од жінки і, кинувшись до трапу,
привітно помахав рукою.
Ледве освітлена тьмяним ліхтарем, що стояв на даху будки, м-с Треверс схилила голову і глибоко замислилась. Та за хвилину рушила повз Лінгарда і, мало не зачепивши його, пройшла в кімнату. Лінгард почув, як зачинились двері. Він пождав, рушив до сходнів, але, наважившись, пішов за нею.
У кімнаті було зовсім темно. Він нічогісінько не бачив і відчував тільки гнітючу, глибоку тишу.
— Я їду на берег,— почав він, розтинаючи чорну й мертву безмовність, що сповила його й незриму жінку.— Прийшов прощатися.
— Ви їдете на берег,— повторила м-с Треверс. Голос її звучав байдуже.
— Так, на кілька годин, а може, й назавжди,— промовив Лінгард рівним тоном.— Може, помру за них, а може, і за інших. Хотів би жить лише для вас, якби-то знав, як це зробити. Я говорю це вам тому, що темно. Якби тут було видно, я не ввійшов би.
— А я хотіла б, щоб ви не входили,— промовив байдужий голос.— Ви завжди приходите до мене з життям і смертю у руці.
— Так, це занадто для вас,— тихо сказав Лінгард.— Ви не можете бути іншою, тільки правдивою. І ви не винні! Не бажайте мені життя, краще — удачі, бо ви не винні й мусите терпіти.
— Щасливо, Королю Томе,— почув він з темряви, в якій, здалось, нараз розгледів блиск її волосся.— Я ж мушу терпіти. І не приходьте до мене знову, бо я стомилася від вас.
— Добре, вірю,— промовив Лінгард і вийшов із кімнати, тихо причинивши двері. Запанувала тиша, та враз упав стілець, а далі в світлі лампи з'явилась м-с Треверс. її голі руки схопились за одвірки.
— Заждіть хвилинку! — голосно крикнула вона. Та не почула жодного кроку, жодного руху, тільки побачила, як щезла біла постать Йоргенсона, байдужого до життя і людей.
— Заждіть, Королю Томе! — повторила вона. І потім крикнула безтямно:
— Я не хотіла цього казати. Не вірте мені!
Вдруге цієї ночі жіночий голос примусив затремтіти людські серця на борту "Емми" — всіх, крім старого Йоргенсона. Малайці в човні глянули вгору. У д'Алькасера, що сидів біля стерна, поруч Лінгарда, стислося серце.
— Що це? — скрикнув він.— Я чув ваше ім'я. Вас, може, кличуть?
— Рушайте! — твердо наказав Лінгард, навіть не глянувши на д'Алькасера. Тільки Треверс немов нічого не помітив. Коли човен вже далеченько од'їхав од "Емми", він нахиливсь до д'Алькасера.
— У мене дивне почуття,— обережно й тихо промовив він.— Мені здається, що я в повітрі і не знаю... Ми ж на воді, д'Алькасер? Ви цілком певні? Так, так, звичайно, ми на воді.
— Так,— відповів д'Алькасер.— Мабуть, переїздимо Стікс *.
Треверс байдуже й несподівано відповів:
— Дуже можливо.
Лінгард, поклавши руки на румпель, сидів, як витесаний з каменю.
— Значить, ваш погляд змінився? — прошепотів д'Алькасер.
— Я сказав дружині, щоб вона запропонувала йому гроші,— серйозно мовив Треверс.— Та, правду кажучи, я не дуже вірю в успіх.
1 Стікс — в грецькій міфології — річка, через яку переїздили в царство мертвих.
Д'Алькасер не відповів, він тільки здивувався. Треверс був досить набридливим. Він зненацька схопив д'Алькасера за руку і пошепки додав:
— Я нічого не певний. Я не певний, чи запропонує вона йому.