Сполохавши півня і не давши йому доспівати арію, хотіли старі повернутись у хату, та тут, наче з-під землі, з'явились дві бабоньки Бабарихи.
— Онучечка приїхала?
— Гостя дорогенька?? — Хай їй доленька щастить!
— Хай здоровенька буде! Хоч у віконце хотять вони глянути на гостю. (А зозуля на суку: ку-ку!)
Навколо хати підтюпцем оббігли, до віконця припали, дивляться на ліжко баби Бабарихи, на те ліжко, де спить опудало.
— Що ж то за хороша дівчинка?
— Як маківочка!
— Як ягідка!
— Як ясочка повновида! (А зозуля на суку: ку-ку!)?Коли б опудало могло чути ці компліменти, воно б так запишалося, що ні підійти до нього, ні підступити. (А зозуля на суку: ку-ку та кужу…)
— Зозуля кує, роки лічить;— зітхає дід Галактіон.
— Це — мені, — сказала, баба Бабариха, — та й багато ж як — у два десятки годочків не вбереш.
— Ні, мені, — заперечила Бабариха друга. — Мені, мої голубоньки, мені!
— Ні, це мені кує, — сказав дід Галактіон, — бо я перший почув. Недовго їй кувати. До петрівки, а тоді, вдавиться зозуля мандрикою з сиру.
— Ні, діду, я буду обережною, не вдавлюсь, бо це я— зозуля!
І злізла тут Олеся з груші, а дід Галактіон подивився на всіх і сказав:
— Старію.
І сказали Бабарихи "старіємо", бо не розпізнали вони, що це не зозуля кує, а пустує дівча.
А піонери вже йдуть, уже довідались і вони, що приїхала піонерка з міста. А її батько працює під водою і в яке завгодно море спуститься в глибину, і не боїться він ні акул підводних, ні раків, а вони ж, оті морські раки, не такі, як у річці, а завбільшки з трактор "Інтернаціонал".
З огляду на те, що найбільш цікава й поважна річ була в Проньки (підзорна труба), а це відразу надавало великої ваги всьому піонерському загонові, діти вирішили, що саме він, Пронька, має першим відрекомендуватися міській піонерці і познайомити з нею всіх інших.
— Проньків Сокіл, — урочисто виступив він наперед, — а це моя труба!
— Підзорна труба! — виправили хором піонери. — Будь напоготові!
— Хороша труба, а я просто — Олеся Садова, без труби. Завжди готова! А це що за гусак?
— Гусак. Капітан Капітанич, найкращий у районі, а я — Євгешка Зуб. Гусака я викохав. Факт.
— А ти чого так на мене дивишся?
— Я не на тебе дивлюсь, а на твою ґулю на лобі. Я — Наталя Недригайло, а до гулі треба холодну примочку.
— Не треба, пройде… Це мене вчора якийсь хуліган у лісі вдарив. Каменем. Я аж знепритомніла. А коли?очуняла, вже й хустинки з пряниками не було. Той хуліган, напевне, забрав. Я гостинець везла дідові та бабі.
Євгешка зненацька зблід. Він догадався, кого він учора вдарив. Тільки хустинки він ніякої не бачив…
— Олесю, — натхненно сказав Кузька. — Я знайду хулігана. Я такий слідопит, що знайду. Євгешко, і ти мені допоможеш. Удвох хулігана швидко знайдемо. Гаразд, Євгешко?
Ситуація для Євгеші створилась мало сприятлива.?Зрозуміло, що відповів він Кузьці так, наче гречану галушку ковтнув.
— Умгу… Факт…
І, ковтаючи цю галушку, він подумав: "Як добре, що вона (не галушка, а Олеся!) не впізнала мене. Так ось яка та Явдошка Ковалишина…"
Учора ввечері, безтямно шпурнувши в Олесю камінь, Євгешка кинувся бігти. Тільки пізно вночі він прибіг додому. У хлопця страшенно розболівся живіт. Можливо, що причиною цьому було хвилювання, пережите в лісі. Хлопець стогнав і корчився. Батько був десь у колгоспі на варті, мати перелякалась. Як зарадити лихові? Лікарня за десять кілометрів, у районі.
— Може, ти що з'їв таке? — бідкалась мати.
Євгешка затаїв свою пригоду.
— З'їв… Ой, з'їв… Сало…
— Багато?
— Шматок… Ні, два…
— Ой горенько!.. А ще?
— Шовковиць… Півцеберки…
— От халепа, от горе превелике!..
— А ще води випив… Мабуть, повне цебро…
— Лихо моє, повне цебро! Чи ти з глузду з'їхав?
Негайно було покликано Бабариху, яка хутко визначила діагноз: "Сояшниці напали". Лікування нескладне. Треба сояшниці "вилити". Бабариха поклала в миску ніж, куделицю й віск, підпалила. Зачаділа куделиця, зашипів віск. Нагріту миску притулили Євгешці до живота.
Як бачите, це дуже схоже на електризацію. Треба тільки зазначити, шо пацієнтів у Бабарихи з кожним днем все меншає. У Млинках будують лікарню, і я дуже стурбований, що цінний лікарський досвід баб Бабарих незабаром буде зовсім поховано. Щоб цього не трапилось, я пропоную організувати у новій лікарні, поряд з кабінетом електролікування, музейну кімнату. У ній на найвиднішому місці треба поставити миску з воском, ножем і куделицею. Ніж треба залишити неодмінно. У методі баби Бабарихи він має дуже важливе символічне значення — відрізає хворобу од пупа.
І уявіть, коли Євгешка заснув, на другий день живіт уже не болів. Ніж у мисці сумлінно виконав своє призначення.
Ну, дорогі читачі, тепер треба було б описати, як хтось із піонерів узяв слово і інформував Олесю про роботу піонерського загону, як потім узяла слово Олеся і розповіла про свій загін у місті. Так буває в багатьох книжках про піонерів, і, можливо, ви будете навіть незадоволені, що я не переказую тут жодної промови, але як я це можу зробити, коли ось тут втручається баба Лизавета і запрошує Олесю в хату снідати. Розумієте, люба онучка досі не снідала, і її чекають на столі гарячі вареники з сиром.
Але коли баба пішла в хату, прибіг Бицик. Він був дуже схвильований. Можна було подумати, що він упіймав сома. Але трапилось дещо далеко цікавіше.
— Водохід! Павлик! — гукнув Бицик.
— Де?
— На річці!
— Хлопці, ходімо!
— Швидше!
Тільки Олеся не розуміла, в чому річ.
— Біжімо з нами, взнаєш! — хутко кинув Кузька і перший побіг. Уже по дорозі він коротко розповів:
Чудак у нас є. Водохід майструє. Нічого з того не вийде, дурниці… Посміємося добре…
На березі полізли крадькома у верболіз. Поховались за кущами. І справді побачили Павлика. Він був на воді недалеко від берега. Хлопець сидів верхи на якійсь чудернацькій споруді і крутив ногами педалі, наче на справжньому велосипеді.
— Оце він і є, водохід! — пошепки пояснив Олесі?Кузька і раптом затулив долонею рота, щоб не засміятись. Як не намагався Павлик зрушити з місця свою машину, вона не їхала, а тільки смішно, мов качка, похитувалася з боку на бік.
І враз Наталя не витримала й заспівала, як у казці про Телесика: